Хроніки Пі і Ца: детективні історії

18.13 - Обіцянка таємниці

Після довгого, виснажливого дня, коли рани ще пульсували, а думки — не давали спокою, герої опинилися в затишній кімнаті офісу — якось незвично тихій, мовби час тут теж вирішив взяти паузу. Лея сиділа поруч із Вирієм на старому дивані, намагаючись не показувати, як сильно їй не вистачає Тесси. Ерік стояв біля вікна, задумливо дивлячись на міські вогні, що мерехтіли далеко внизу.

Вирій першим порушив тишу, голос його був тихим, майже шепотом:
— «Знаєш, Ерік... Я боявся, що ніколи не зможу знову довіряти. Після всього... після втрат, обманів, я став стіною, яку важко було пробити.»

Ерік не відводив очей від вогнів за вікном, але голос його був щирим, хоч і гіркуватим:

— «Я теж, Вирію. Втратили Тессу, і це… це ніби кінець світу, який ми знали. Але дивись — ми досі тут. Разом. І це означає, що можна жити далі. Навіть коли болить...»

Вирій кивнув і поглянув у бік Леї. Вона, хоча й мовчала, тримала руку Вирія так міцно, ніби боїться відпустити.

— «Лея, — тихо промовив Вирій, — я знаю, що Тессі було важливо, щоб ми не розсипалися. Щоб ми стали більше, ніж просто колегами. Щоб ми були... сім’єю.»

Лея злегка посміхнулася крізь сльози:

— «Вона завжди вірила в нас. Навіть коли я сама ледве вірила. Тепер нам треба триматися разом. Для неї. Для себе.»

Ерік нарешті відвернувся від вікна і підійшов ближче. Його погляд став м’якшим, хоча глибокий сум не зник зовсім.

— «Знаєте, я все ще відчуваю себе винним. Але ти правий, Вирію — це не час здаватися. Ми повинні триматися, бо є щось, за що варто боротися. І це не тільки справи чи місія. Це — ми. Ми разом.»

Лея тихо сміється, з іронією в голосі:

— «От тільки уяви, як би на нашому місці була Тесса — вона б точно сказала: “Хлопці, хватить тут соплі розтирати, час за справу!”»

Вирій усміхнувся:

— «Так, і при цьому точно додала б: “І зробіть мені каву, я ще не встигла випити.”»

Ерік усміхнувся вперше за довгий час, і це була посмішка, що обіцяла надію.

— «Добре, що ми її мали. Вона залишила нам більше, ніж спогади. Вона залишила нам силу.»

В кімнаті знову запанувала тиша, але вже не така гнітюча — вона була наповнена обіцянками, які не вимовлялися словами, а відчувалися в кожному погляді і дотику.

Лея притиснулася до Вирія, а Ерік знову подивився у вікно, на світ, який вже ніколи не буде таким, як раніше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше