18.12 - Нова загроза на горизонті

Світло мерехтіло у кімнаті, освітлюючи поранені обличчя героїв, які щойно повернулися з битви на краю мосту. Ерік стояв із суворим поглядом, тримаючи в руках пістолет, ще повільно відчуваючи біль від втрати Тесси, яка досі тяжко тиснула на його душу. Вирій йшов поруч, намагаючись не показувати емоцій, але навіть у ньому кипіла тривога. Лея, тихо сидячи поруч, дбала про Вирія, її очі то і справа відволікалися на двері — вона не могла позбутися відчуття, що це ще не кінець.

Раптом повітря у кімнаті ніби застигло. Тиша перервалася голосом, який звучав холодно й безжально, віддалено, але чітко — немов він лунав із самого серця темряви.

— «Ви думаєте, що це кінець? — пролунало в темряві. — Ви лише відкрили двері в пекло.»

Ерік миттєво обернувся, пальці затиснулися на зброї. Вирій нахмурився, а Лея насторожено підняла голову.

— «Хто ти? — голос Еріка був суворий, але голосно тремтів від 

непевності. — Покажися!»

Ніхто не вийшов у світло, але на стіні за їхніми спинами з’явилося темне силуетне зображення — обрис фігури, що немов сплетена з тіні і вогню. Голос лунав знову, але вже глибший, моторошніший.

— «Я — те, що страшніше за Кадр-П’ять. Я той, хто стоїть за ним і керує війною в тіні. Ваші втрати — лише початок, а війна, що наближається, знищить усе, що ви любите.»

Лея впала на коліна, стиснувши кулаки — у неї під горлом затремтів комок.

— «Ти жартуєш? Ми не здамося!» — крикнула вона, намагаючись зібрати залишки сили.

Вирій підняв руку, щоб заспокоїти її, але його очі світилися люттю.

— «Якщо це правда... нам доведеться бути готовими до всього.»

Ерік стиснув зуби і промовив із холодною рішучістю:

— «Це не просто ворог. Це війна, у якій немає місця для поразок. Ми боротимемося. І ми переможемо.»

Голос у темряві лунав востаннє, перед тим як розсіятися у повітрі, залишаючи по собі холодний вітер тривоги.

— «Пам’ятайте це...»
Лея з Вирієм і Еріком стояли у кімнаті, важко дихаючи. Минула битва, але тепер вони усвідомлювали — справжня боротьба тільки починається.

— «Отже, нам потрібно готуватися, — ледве вловився голос Вирія. — І це вже не просто гра.»

Ерік кивнув:

— «Після того, що ми бачили сьогодні... я не дозволю жодній тіні зруйнувати нашу команду.»

Лея, хоч і втомлена, посміхнулася крізь сльози:

— «Ми — не просто команда. Ми — сім’я.»

Вони трималися разом, сповнені нової сили, але з усвідомленням, що попереду — ще більші виклики.