18.11 - Спокій і ніжність

Нарешті, після бурі битв і сліз, Лея і Вирій опинилися на порозі свого маленького притулку — квартири, де було чути тільки тихий шелест вечірнього міста за вікном. Тут, серед звичайних речей і простих радощів, вони знаходили ковток спокою, який здавався таким недосяжним раніше.

Вирій сидів на дивані, його поранена рука була перев’язана, але навіть це не зупиняло легкий гумор, що з’являвся на його обличчі.

— «Знаєш, Лея, — посміхнувся він, — якщо б хтось бачив нас зараз, він би подумав, що ми — звичайна парочка, що тільки-но повернулась з романтичної прогулянки.»

Лея кинула йому подушку, сміючись.

— «Романтична прогулянка? З нашими «подарунками» у вигляді синців? Думаю, нас швидше приймуть за пару з якогось бойовика — «Закохані в полоні» чи щось таке.»

— «Ти завжди була майстром драматичних назв,» — відповів Вирій, грайливо підморгнувши.

Вони сиділи близько, і Вирій обережно притягнув Лею до себе в обійми. Їхні рухи були повільними, але ніжними — ніби вони боялися, що цей момент може розтанути, як дим.

Лея тихо поклала голову на його плече.

— «Я ніколи не думала, що знайду тут, посеред цього хаосу, таку просту радість.»

— «Спокій і ніжність — це найцінніше, що ми маємо, — шепнув Вирій. — І я ніколи не відпущу тебе.»

Мовчання між ними було сповнене тепла, яке не потребувало слів. Їхні губи зійшлися в легкому поцілунку, що говорив про все: про підтримку, про надію, про обіцянку бути разом, незважаючи ні на що.

В той же час Ерік, на відміну від двох своїх товаришів, не міг знайти спокою. Темні сутінки ночі закривали його, коли він знову повернувся на місце, де залишилася Тесса. В голові крутилися думки, а серце билося з болем, що ні на мить не вщухав.

Він крокував вузькими коридорами, озираючись і з надією вдивляючись у темряву.

— «Тесса… ти тут?» — його голос звучав тихо, ніби боючись порушити тишу.

Кожен куточок здавався йому чужим, а відсутність відповіді — немов удар ножем у грудях.

— «Вона не може просто зникнути,» — прошепотів Ерік, стискаючи кулаки. — «Я знайду тебе. Обіцяю.»

Він ступав все далі і далі, але тіло Тесси ніби розчинялося у тумані, невловиме, немов примара.

Почуття безсилля і відчаю наповнювали кожен його крок.

— «Я не дозволю, щоб ти пішла просто так,» — зліпив губи Ерік. — «Як би важко це не було.»

Несподівано, з глибини тіні, голос, який він не міг ідентифікувати, прошепотів:

— «Це ще не кінець, Ерік. Це тільки початок…»

Ці слова повисли в повітрі, кидаючи тінь нової загрози, невидимої, але відчутної.

Ерік стискав кулаки так міцно, що нігті в’їлися в шкіру.
— «Що за…?» — рвонувся він навздогін, але відчуття, що ця темна сила тільки спостерігає за ним, ставало дедалі сильнішим.

Тим часом далеко, Лея і Вирій, не знаючи, що попереду, знову опинилися у світі ніжності і простих радощів, які давали їм сил.