18.10 - Врятовані, але не врятовані

Темрява ночі огортала будинок, де тепер осіли герої — поранені, виснажені, але живі. Кожен крок всередині давався з труднощами: рани пульсували, кров все ще тихо стікала по шкірі, а дихання було важким, як після довгого забігу. Проте в очах кожного палахкотіла незламна воля.

Лея уважно оглядала Вирія, сидячи поруч на підлозі з аптечкою в руках. Він тихо скрипів зубами, намагаючись не показувати біль.

— «Ну, Вирію, ти, звісно, знаєш, що медичні поради не входять у твої улюблені теми, — усміхнулася вона, обережно накладаючи пов’язку на його руку. — Але навіть ти мусиш зрозуміти: «Обережно з раною» — не просто слова.»

— «Знаю, знаю, — відповів він, намагаючись посміхнутися. — Та якщо ця рана була б від любові, я б уже давно зомлів.»

Лея злегка засміялася, і в цьому сміху була і біль, і легкість — ковток повітря після бою.

У сусідній кімнаті Ерік сидів на ліжку Тесси. Його поранення майже не помічалися порівняно з тяжкістю душі. В руках він тримав старенький динозаврика Діна — той самий, що не раз з’являвся у спогадах і жартах Тесси, її маленький талісман. Ерік ніжно погладив пластмасову іграшку, а потім поглянув на стопку речей, які зібрав біля ліжка.

Він відкрив щоденник Тесси, і слова на сторінках вдарили по серцю.
«Він такий, Ерік. Теплий, з добрим серцем, але я боюся визнати, що кохаю. Можливо, навіть більше, ніж він думає…»

Ерік ковтнув комок у горлі, відчуваючи, як щось глибоко в грудях стискається. Читати ці рядки було, наче чути голос Тесси знову, відчувати її страхи і надії.

Він відкладав щоденник, поглянув на її речі — малюнки, листівки, кілька дрібничок, які вона берегла, наче скарби. Там була також одна невелика коробочка, яку Ерік обережно відкрив.

Усередині коробочки, вистеленій м’якою тканиною кольору хмарного неба, лежали маленькі папірці — акуратно складені в кілька разів, з дитячими малюнками на краях. Деякі були списані нерівним почерком, інші — просто символічні, як наліпки або обривки листівок. Ерік повільно витяг перший.

«Піти разом на той ярмарок, де роблять карамельні яблука. Він скаже, що це дитяча дурня. Але потім з’їсть три. Сперечаємось?»

Ерік усміхнувся крізь сльози.

Другий папірець був зовсім іншим — серйозним, зі зламаним стилем почерку, ніби Тесса писала вночі, прокинувшись від сну:

«Запросити його в моє місце під зорями. Там, де видно всі сузір’я, і де я колись загадала бажання — щоб зустріти когось, хто залишиться. Скажу йому про це. Але тільки коли буду впевнена, що не втечу.»

Третій — обпалений по краях. Мабуть, вона носила його із собою:

«Зробити йому сюрприз — піцу з його улюбленими інгредієнтами, навіть тими, що я ненавиджу. Поставити свічки. Послухати музику з його дурного плейлиста. Танцювати просто на кухні.»

Ерік провів пальцями по краю листочка. Його палець тремтів, як і дихання.

Наступна записка була зовсім короткою, ніби вона боялася зізнатись у ній навіть самій собі:

«Колись, може, одного ранку, прокинутись поряд із ним. Не тікати. Просто бути.»

А потім — роздруковане фото, приклеєне скотчем до картонки: це були вони — вона його таємно сфотографувала, коли він спав, тримаючи в руках ту саму іграшку-динозавра. На звороті — лише слова:

«Мій дім. Моя тиша. Моя буря.»

Ще один папірець був пом’ятий, ніби вона довго носила його в кишені, перечитувала:

«Показати йому той будинок із синіми вікнами. Сказати, що бачила нас у ньому. І що навіть купила б диван, який він ненавидить, тільки щоб бачити, як він знову бурчить.»

І в самому низу коробочки — аркуш, складений, як лист. На ньому написано:

«Якщо ти читаєш це — значить, щось пішло не так.
Ерік, я не знаю, чи буде у мене шанс сказати це вголос. Але я тебе люблю. Не тому, що ти герой, не тому, що ти завжди кидаєшся в бій.
А тому, що коли я поруч із тобою — мені хочеться залишитись.
І якщо ти залишишся — я теж залишуся. Навіть якщо лише в пам’яті.
Не бійся жити. Навіть без мене.
— твоя Т.»

Ерік більше не міг стримати ридання.

Він обійняв ту коробочку, наче дитину. І знову поглянув на динозаврика — той сидів на ліжку, незворушний, але тепер здавалося, ніби і він плаче разом із ним.

Тихо, надто тихо, Ерік прошепотів:

— «Я залишуся, Тессо. І буду жити — для тебе.»

Ерік відклав коробку подалі і міцно обійняв динозаврика Діно, як давного друга, який був з Тессою протягом всього життя. Він ліг на ліжко в позі ембріона з Діно в обіймах.

— «Вона мріяла про нас… про нас двох,» — шепотів Ерік, заплющуючи очі.

Сльози повільно стікали по його обличчю, змішуючись із кров’ю та брудом. Він не хотів, щоб хтось бачив цю слабкість, тому намагався триматися міцно, але серце горіло безмежним болем.

З іншої кімнати донеслися легкі кроки — Лея заходила, тримаючи склянку води.

— «Ерік… Ти… Ти ще живий?» — пожартувала вона, намагаючись підняти настрій, хоча й бачила, що йому далеко не до жартів.