18.9 - Смертельна сутичка на краю мосту

Міст, що тримався на волоссі, розкинувся перед ними — вузький, похитуваний і підкреслено небезпечний. Внизу з ревом билася ріка, а вітри крутилися, немов диявольські танцюристи. Кожен крок на цьому вузькому дерев’яному шляху міг стати останнім — під ногами хлюпала вода, а деякі дошки вже давно прогнили і здавалися готовими зламатися від найменшого дотику.

Вирій і Ерік крокували поруч, їхні погляди були холодними й 

зосередженими. Вони знали: це не просто бій — це випробування, що визначить долю не лише їх, а й усієї команди. Лея за їхніми спинами тримала зброю на прицілі, встигаючи помічати найменший рух ворога.

— «Тримайся міцно, — прошепотів Вирій, не відводячи очей від перших агентів, що підкрадалися зліва. — Один неправильний крок — і ми всі полетимо в річку.»

Ерік кивнув, стискаючи рукоять пістолета так, що аж побіліли суглоби. — «Цей міст — наш ринг, хлопці. Час показати, на що ми здатні.»

Перші агенти Кадра-П’ять виступили вперед, ніби тіні в нічній темряві, озброєні пістолетами та ножами. Вирій миттєво скочив убік, ухиляючись від пострілу, і відповів холодним пострілом у нападника. Одночасно Ерік кинувся вперед, нокаутуючи іншого ворога ударом у живіт.

Міст скрипів, і здавалося, що він от-от зламається під вагою сутички.

Лея не стояла осторонь — зосереджено стріляла, прикриваючи товаришів, і кожен її постріл був точним, як стріла Амура, тільки куди менш романтичним.

— «Тримайте лінію!» — кричав Ерік, відбиваючись від нападника, що намагався вдарити його ножем.

Вирій, спритно ухиляючись, кинув гранату прямо під ноги ворогам. Вибух розірвав тишу, і кілька агентів полетіли у річку, їхні крики швидко заглушили звуки ударів і стрілянини.
Та це була лише перша хвиля.

Ворог наступав з усіх боків, але команда працювала злагоджено, немов одна жива машина. Ерік і Вирій рухалися як одне ціле: покриваючи один одного, підміняючи у разі потреби. Вирій завдавав блискавичних ударів, залишаючи після себе тіні ворогів, а Ерік холоднокровно ліквідовував тих, хто намагався наблизитися.

Лея ж не тільки стріляла, а й подавала команди, координуючи їхні дії, вигукуючи короткі вказівки:

— «Вирій, зліва три! Ерік, тримай правий фланг!»

Раптом міст почав хитатися з ще більшою силою — вітри набрали шаленої потужності, і кілька дошок тріснули.

— «Міст не витримає!» — крикнув Ерік, ухиляючись від ножового удару.

— «Треба закінчувати!» — відповів Вирій, зосереджено стріляючи по найближчих противниках.

Поступово вороги відступали, під натиском команди Кадра-П’ять здавали позиції.

Під кінець бою Лея вибила чергового агента зі зброї, а Ерік з Вирієм об’єдналися в останньому шаленому нападі, розтрощивши останній опір.

Коли останній агент впав у холодну ріку, команда видихнула, 

але не розслаблялася. Вони швидко рушили по мосту назад — рани і подряпини кровоточили, а ноги відчували кожен крок на хиткому дереві.

Зовні гриміло — лив дощ, і блискавки розрізали небо, наче розплющені крила темного янгола.

Лея обережно підтримувала Вирія, який хромав після одного з ударів, і промовила жартівливо:

— «Ну, Вирію, тепер ти точно знаєш, що таке “високий рівень адреналіну”. Гадаю, це кращий спосіб почати ранок, аніж кава.»

Вирій посміхнувся, хоч і крізь біль:

— «Але я б не радив повторювати це кожен день.»

Ерік, ідучи позаду, затамував біль від рани на плечі. Його очі лишалися похмурими, в них палахкотіла не тільки біль, а й тінь недавньої втрати.

— «Ми не можемо дозволити собі слабкості, — буркнув він, — попереду ще багато битв.»

Лея зиркнула на нього і злегка підморгнула:

— «Тоді тримайся, Еріку. Бо слабкості — це не про нас.»

І з цими словами вони крокували у ніч, промоклі до кісток, але непереможні духом.