18.8. Коли серце зупиняється

Темрява оповивала кімнату, в якій Тесса лежала прив’язана до металевих стільців, її тіло вкрите синцями, а на шкірі вже почали з’являтися свіжі опіки. Вогонь, що пульсував із палаючих факелів у кімнаті, кидав танцюючі тіні на її понівечене обличчя. Вони хотіли зламати її, як колись вогонь забрав її сім’ю, коли пожежа знищила дім і життя.

Опіки на її руках і ногах були не просто болючими — це був жорстокий символ минулого, нагадування, що біль може повертатися, щоб знищити все. Але Тесса трималась, хоча розум і тіло протестували. Кожен дотик палаючої смуги залишав не тільки шрам на шкірі, а й глибокий слід у душі — біль, який ніколи не зникне.

Один з агентів Кадра-П’ять, чоловік із холодним поглядом, підняв розпечений залізний прут, повільно провів ним по зап’ястку Тесси.

— «Ти пам’ятаєш той вогонь?» — знущально прошепотів він. — «Тепер він живе на тобі. Як твоя пам’ять, як твоя слабкість.»

Тесса стиснула зуби, але не видала жодного звуку. У її очах палав вогонь не менш сильний, ніж той, що залишив сліди на 

шкірі.

Але жорстокість не закінчувалася опіками. Інший агент підняв лезо, тонке і гостре, що блищало у світлі факелів. Він провів ним по ніжній шкірі обличчя, залишаючи сліди, які не скоро зітруться.

— «Твої спогади будуть стерті, — зловісно усміхнувся він, — ти забудеш, що значить довіряти. Забудеш, що значить бути людиною.»

Психічний тиск зламував її поступово, але всередині Тесси почало зріти щось набагато сильніше — лють, що живиться болем і жагою до життя.
— «Ти забула, що таке довіра?» — холодно сіпнув чоловік із маскою, що закривала півобличчя. Його рука із залізним прутом повільно ковзнула по її зап’ястку, залишаючи опіки, що пекли нестерпно. — «Тепер ти навчишся боятися. Так само, як і твоя сім’я.»

Тесса відчувала, як вогонь розтікається по її тілу, пульсує у жилах, висмоктуючи останні краплі сили. Її очі заплющувалися, але серце бились все сильніше — не від болю, а від люті і відчаю.

Інший агент підійшов із холодною посмішкою, тримаючи лезо, яким він повільно провів по її щоках, залишаючи сліди крові.

— «Ти помреш тут і зараз, — прошепотів він, — і ніхто не згадає твоє ім’я.»

Дихання Тесси ставало все слабшим. Пекучий біль у грудях не давав зітхнути, а кожен вдих — немов тисячі голок.

Вона думала про батьків, про пожежу, що забрала їх, і про те, що все це повторюється знову — у найгіршому кошмарі. В почало темнішати. Темнота все наближалась і ніяк не хотіла відступати
- Ерік... - це останнє що подумала Тесса, перш ніж...

...Перш ніж повітря наповнилось вибуховим гуркотом, двері бункера вибухнули, розсипаючи уламки і зносячи агентів Кадра-П'ять з місця,

Вхідні двері розлетілись на друзки, і в кімнату влетіли Ерік, Лея і Вирій.

— «Тесса!» — крикнув Ерік, і його голос розірвав тишу, наповнившись безмежним болем і розпачем.

Він впав на коліна біля неї, нахилився, обережно, ніби боючись розбити останні клаптики життя.
— «Тесса! Прокинься, будь ласка, прокинься!» — голос Еріка став ще гучнішим, пульсуючим в його грудях. Він почав робити масаж серця чергуючи його з штучним диханням рот в рот. Його руки тряслися, поки він намагався повернути їй життя.

«Дихай, Тесса! Ти маєш дихати!» — кричав він, а сльози текли по обличчю.

Але її тіло було холодне. Її очі були закриті, губи — безжально стиснуті.

- Не смій! - прокричав Ерік, стримуючи сльози, і не зупиняючись ні на мить.
У цей момент Лея та Вирій увірвалися до кімнати, їхні очі повніли жахом і відчаєм.

— «Вона...» — прошептала Лея, але Ерік не слухав. Він кричав, зовсім як шалений, його голос лунав у порожнечі кімнати.

— «Не можна! Не залишай нас! Не залишай!»

Його пальці стиснули її щоку, він продовжував дихати, але тіло Тесси безжально віддавало життя.

- Аааааа! - закричав Ерік, обіймаючи та цілуючи свою кохану. - Аааа!.
Це був відвертий крик болю та відчаю, крик страху та безнадії. Сльози лилися не зупиняючись. Через якийсь момент він тихо видавив з себе, 
«Вона…» — прошептав Ерік через деякий час, нахиляючись над нею, — «Вона вже не з нами…»

Лея впала на коліна, ридаючи, ховаючи обличчя в руки.

Вирій стиснув кулаки, ледве стримуючи гнів і розпач.
У той момент у ньому прокинувся справжній шторм — біль, гнів, страх і безсилля змішалися у вогонь, що палахкотів у його очах.

Вирій стиснув кулаки, а Лея намагалася заспокоїти Еріка, але він вже був поза контролем. На прощання Ерік поцілував Тессу, відпустив її і міцно стиснувши кулаки, раптово встав, витягнув пістолет і холодним, пронизливим поглядом подивився на ворогів, що стояли по всій кімнаті.

— «Ви заплатите за це... Всі до останнього. Ви отримаєте свою справедливість — кров’ю.»

Його голос був холодний, безжальний, мов лезо, що різало повітря.

Вирій і Лея піднялися поруч із ним, готові до наступного бою, але в серці Еріка вже вирувала одна єдина думка — помста. Невблаганна і смертельна.
— «Ми прийшли надто пізно... але ми не дамо їй померти марно. Ми помстимося.»
Із розбитих уламків ворога навколо почалася жорстока битва, але в серцях героїв вже було нове завдання — відновити справедливість і вшанувати пам’ять Тесси.