18.7 - Підозра і викрадення

Погасле світло в притулку відкидувало довгі, зловісні тіні на брудні стіни. Повітря було насичене напругою, а кожен звук лунав, наче грім у тиші — навіть найменший шелест міг спровокувати катастрофу.

Лея стиснула кулаки, дивлячись у порожній кут кімнати, де мала бути Тесса. Телефон мовчав. Вона виглядала розгубленою, але на обличчі проблискувала холодна рішучість.

— «Вона не відповідає вже понад півгодини… Це надто довго», — її голос тремтів, але вона намагалася звучати впевнено.

Вирій, стоячи поруч, обережно поклав руку їй на плече.

— «Лею, спокійно. Ми знайдемо її. Треба лише зібратися з думками і діяти чітко.»

Раптом у двері притулку стрімко увірвався Ерік, роззявивши рот від задиху.

— «Вона зникла. Її викрали», — сказав він, і слова прозвучали як удар блискавки.

Лея різко обернулася.

— «Що? Хто?»

Ерік, схлипуючи, відповів:

— «Кадр-П’ять. Вони знають, що ми на сліді їхньої бази. Схопили Тессу, поки ми були зайняті підготовкою.»

В кімнаті повисла моторошна тиша. Лея ледве стримувала сльози, але не дозволила їм впасти.

— «Вона завжди казала, що готова до всього. Але… це не означає, що я не боюся. Я боюся втратити її», — голос ламався.

Вирій глибоко вдихнув, його очі загорілися впертістю.

— «Ми не дозволимо їм це зробити. Ми вийдемо за будь-яку ціну і повернемо Тессу додому.»

Ерік кинувся до столу, на якому лежала карта.

— «У мене є координати старої промислової зони, де вони, ймовірно, тримають полонених. Там їхня база — темна, як пекло. Лазерні пастки, охоронці, автоматичні турелі...»

Лея кинула швидкий погляд на карту, а потім зосереджено сказала:

— «Тоді часу немає. Ми повинні рухатися швидко. Кожна хвилина на вагу життя.»

Ерік нахилився, побачивши щось на плані.

— «І ще — ми не можемо бути впевнені, що серед нас немає зрадника. Хтось міг передати інформацію ворогові. Будьмо пильними.»
Вирій подивився на Еріка з підозрою і трохи сарказмом:

— «О, звісно, ти тут, щоб нагадати, що я теж потенційний шпигун? Чудово. Нам знадобиться дві пари очей і одна — для тебе.»

Лея, хоч і усміхнулась крізь напругу, перебила:

— «Досить. Зараз головне — повернути Тессу живою. Потім уже будемо розбиратися з підозрами.»

Ерік кивнув, впіймавши момент.

— «Гаразд. План такий: я і Вирій зайдемо з фронту, створимо відволікаючий маневр. Лея — ти підтримуєш нас з тилу. Якщо потрібно — прикриваєш вогнем.»

Вирій похитав головою:

— «Ні, Лея йде зі мною. Я не дозволю залишати тебе одну в такій небезпеці.»

Лея хитро посміхнулась:

— «Чудово, хоч хтось тут романтик.»

Ерік посміхнувся, ховаючи тривогу:

— «Отже, я залишаюся з Тессою.»

Відчувши, що Лея і Вирій налаштовані на тандем, Ерік раптом 

замовк, зосередившись на чомусь.

— «Тесса… Вона сильна. Вона витримає. Але ми повинні бути готові до будь-чого. Не впускайте до голови сумніви.»

Лея стиснула кулаки ще сильніше.

— «Я не збираюся втрачати її. Це наша війна.»

Вирій, поглянувши в темряву за вікном, додав:

— «І ми будемо бити ворога там, де він найменше чекає.»

Вони швидко зібрали спорядження: зброю, аптечки, кілька димових гранат і пару детекторів руху. Усі були напружені, але рішучі. Адреналін розгоняв кров, а в головах вже прокручувалися варіанти порятунку — від блискавичної атаки до хитромудрих пасток.

По дорозі до виходу Лея несподівано спинилася і глянула Вирію в очі.

— "Цього разу нам доведеться працювати разом, без секретів. Тесса заслуговує на це."

Вирій кивнув і тихо сказав:

— "Без компромісів."

Ерік кинув напівжартівливий погляд і додав:

— "Якщо хтось раптом вирішить нас підставити — я зламаю 

йому обидві ноги. Починаю з того, хто найгірше вміє брехати."

Лея засміялася, нехай і через сльози, і всі троє вирушили у ніч, яка вже готувала для них смертельні випробування.