18.6 - Зрада в рядах

Ніч після їхнього бурхливого поєднання під дощем принесла неочікувані хвилі неспокою. Команда повернулася до тимчасового притулку — старого складу на околиці міста, куди вони зазвичай тікали, щоб перевести подих і зібратися з думками. Проте атмосфера була важкою, натягнутою, як струна, готова будь-якої миті порватися.

Вирій сидів на холодній бетонній підлозі, склавши руки на колінах і дивлячись у темряву, де проступали слабкі відблиски вуличних ліхтарів. Лея, яка крутнула чашку з залишками кави в руках, нервово хмикнула.

— "Ти це відчуваєш, правда? — прошепотіла вона, не відводячи очей від Вирія. — Тут є хто, хто грає не за нашу команду."

Вирій підняв голову, заглянув їй в очі, і в його погляді можна було побачити боротьбу — бажання вірити і холодну раціональність.

— "Не думаю, що це випадковість. Помітні маленькі... збіги. Дані, які зливаються ворогу, несподівані засідки, пастки, що зненацька з’являються. Хтось або щось працює проти нас зсередини."

В цей момент до кімнати увійшов Ерік — змучений, але 

завжди сповнений вогню. Він кинув напружений погляд на Вирія і Лею, сів поруч.

— "Слухайте, — сказав Ерік, киваючи на обговорення. — Я перевірив нашу базу даних і порівняв останні витоки інформації. Там, де ми втратили дані, збіги співпадають із доступом лише кількох людей... І одна з них — не зовсім той, ким здається."

Лея підняла брови:

— "Ти хочеш сказати, що серед нас є шпигун?"

— "Можливо, — відповів Ерік. — І це гірше, ніж ми думали. Ми не просто ризикуємо провалити операцію. Ми можемо втратити життя."

Вирій встав і почав ходити кімнатою, пальці вважали ніби невидимі точки на стінах.

— "Тесса — одна з найнадійніших. Ерік, ти? Лея? Але зрада не завжди очевидна. Хтось майстерно грає роль."

Лея випустила повітря крізь зуби.

— "Це як отрута, що повільно розповзається по нашому тілу. Нам треба вирішувати — комусь довіряти, або ми всі потонемо в підозрах."

— "І що ми робимо?" — запитав Ерік, стискаючи кулаки. — "Зіткнутися з підозрюваним, ризикувати розколом команди чи спробувати самі вистежити його?"
Вирій зупинився біля вікна, дивлячись на нічне місто, блискавка виблискувала на горизонті.

— "Ми мусимо триматися разом. І водночас бути пильними. Помилка коштуватиме дорого."

Раптом із темряви з’явився телефонний дзвінок. Ерік підібрав його, і на екрані з’явився анонімний номер.

— "Хто це?" — спитав він, але в трубці була лише важка тиша.

Потім різко пролунав голос, приглушений, холодний:

— "Ви занадто близько, щоб відступити. Один із вас уже мій."

Лея стиснула губи, відчуваючи, як холодний піт виступає на лобі.

— "Це попередження... чи зрада?"

— "Здається, час діяти пришвидшено," — мовив Вирій, повертаючись до команди з блиском в очах.

Всі мовчки кивнули, відчуваючи тягар підозри і загрози, яка повисла над ними.