18.5. Нічний поцілунок під дощем

Дощ ревів над містом, наче сама природа вирішила влаштувати симфонію бурі, але Ерік і Тесса стояли посеред нічного хаосу, немов у власному світі, відокремленому від усіх проблем і небезпек.

Їхні обличчя блищали від крапель води, що змішувалися зі сльозами — не від болю, а від напруження, від невимовної радості, що вони досі живі і разом.

— «Ти...» — прошепотів Ерік, тримаючи її руку міцніше, ніж раніше.

— «Ти теж, — відповіла Тесса, підморгуючи з тією кокетливою іскрою, яку він обожнював.
Він нахилився, і їхні губи зустрілися в поцілунку, що був і ніжним, і шалено пристрасним одночасно. Злива здавалася легшим фоном — кожна крапля, що падала, ніби підкреслювала їхню гарячу злитість.

— «О, май гад...», — пробурмотіла Тесса, відступаючи на мить, щоб поглянути йому в очі, які світилися темними блискавками.

Ерік усміхнувся, хапаючи її за талію:

— «Ще один крок, і я тебе не відпущу».

Дощ лив немилосердно, змішуючи світло вуличних ліхтарів із блискавками в нічному небі, а краплі падали на оголені тіла Еріка і Тесси, які стояли, притиснуті один до одного під порожньою аркою старої будівлі. Їхні серця билися в унісон, пульсуючи так гучно, що здавалося, він міг заглушити навіть гуркіт грому.

Ерік зніс останні перешкоди — залишив на землі промоклу сорочку, його руки теплі, рішучі, ковзали по тілу Тесси, відкриваючи кожен сантиметр її шкіри. Вона відчувала, як холод дощу танцює на її плечах, але він — як полум’я — зігрівав її зсередини.

Їхні губи знову з’єдналися — не просто поцілунок, а вибух пристрасті, який розривав межі, розчиняв їх у вогні бажання. Пальці Тесси заплелися в густе, ще вологе від дощу волосся Еріка, тягнули його ближче, глибше, ніж будь-коли.

— «Я хочу тебе… тепер, — зітхнула вона, зловивши його погляд, який був наповнений жаром, що розпалював усе навколо.

Вони повільно почали досліджувати одне одного дотиками, і кожен рух, кожен подих був мов спіраль пристрасті, що піднімалася до неймовірних висот. Ерік провів руками по спині Тесси, притягуючи її до себе, і їхні тіла тісно злиплися — холодна вода змішувалася з теплом, яке вони дарували одне одному.

Вона відчувала кожен мускул його грудей, кожен вигин, що викликав у ній трепет і жагу.

Їхні пальці зняли залишки одягу, звабливо торкаючись шкіри, що світилася від вологи і емоцій. Кожен дотик пробуджував у них шаленість, яку ніщо не могло стримати.

Під дощем їхні тіла злилися в єдиному танці — шалене, дикое й ніжне водночас. Їхні поцілунки ставали важчими, губи шукали кожен дюйм шкіри, мов бажаючи залишити на ній свій слід.

Пальці Еріка ковзали по стегнах Тесси, притягаючи її ближче, вона обхопила його шию, відчуваючи, як жадоба і ніжність переплітаються у кожному русі.
— «Ти — моя стихія», — прошепотів він, тремтячи від захвату.

Їхні дихання змішувалися в гармонії, коли вони забували світ навколо — лише він і вона, лише це шалене, гаряче, живе кохання, що горіло яскравіше будь-якої блискавки.

Їхні тіла рухалися разом, відчуваючи кожен дотик, кожен ритм, кожен імпульс. Вода текла по їхній шкірі, посилюючи відчуття холоду і тепла, що взаємодіяли в одному вогні.

Після кожного руху слідували м’які зітхання, обійми і поцілунки, що змушували їх занурюватися ще глибше в цей момент пристрасті і взаємності.

І коли світ навколо почав розмиватися, залишаючи лише ніч, дощ і їхнє єднання, вони нарешті віддалися одному з найщасливіших почуттів — справжній близькості, що не потребує слів.

Після кульмінації їхні тіла ще довго не хотіли розлучатися, обійми ставали ніжнішими, а шепоти — лагіднішими. Ерік гладив її по волоссю, Тесса поклала голову йому на плече, і вони стояли, слухаючи шум дощу, що змивав усі страхи і залишав тільки кохання.

— «Знаєш, я ніколи не думала, що злива може бути такою приємною», — тихо сказала Тесса, усміхаючись.

— «Бо з правильним партнером навіть буря — це танець», — відповів Ерік, притискаючи її ще міцніше.

Так, під дощем, серед грому і блискавок, вони знайшли свій власний спокій — сповнений пристрасті, любові і щирої радості.