17.10. Відродження після бурі

Ранок прийшов тихо — ніби нічна буря не залишила після себе нічого, окрім запаху диму й пороху. Та для агентства «Пі і Ца» це була не просто тиша, а можливість вдихнути з новою силою.

Команда сиділа в одній із кімнат новознайденого укриття — подалі від уламків і пожежі. Пилюка осіла, а рани, і фізичні, й душевні, почали поступово гоїтися.

Тесса, приспустивши рукав куртки, оглядала подряпини на руці, обережно торкаючись швів на плечі.

— "Здається, я більше схожа на постраждалу від пекельної кухні, аніж на детектива," — посміхнулась вона, намагаючись пожартувати.

Лея, сидячи поруч, тихо усміхнулася і зауважила:

— "З тобою це все звучить так, наче ти регулярно на війні з плитою, а не з агентами Кадра-П’ять."

— "Так і є," — підтвердив Ерік, який в цей момент потягнувся, хитаючи головою від болю. — "У тебе краще виходить шпигувати за сковорідками, ніж за ворогами."

Тесса підморгнула:

— "А ти хоча б намагаєшся не вплутуватись у кожну сутичку як штурмовик."

Вирій, що стояв біля вікна, мовчки дивився на перші промені сонця.

— "Це тільки початок," — з холодною впевненістю промовив він. — "Кадр-П’ять не здасться так просто. Вони вже втратили багато, і це зробить їх лише небезпечнішими."

Лея стиснула руку Тесси, і в її погляді з’явилась м’якість:

— "Але ми теж не ті, ким були вчора. Ми стали сильнішими. Разом."

Тесса глибоко вдихнула, піднявши погляд на Вирія.

— "Це правда. Я ніколи не думала, що доведеться сприймати тебе як… ну, більше ніж просто… напарника."

Ерік злегка похитав головою, і в його очах відблискнула таємнича усмішка.

— "Я теж. І знаєш, цей поцілунок вночі…" — він зробив паузу, ніби вимірюючи свої слова, — "…зламав для мене багато меж."

У цей момент Вирій несподівано втиснувся між ними, викликаючи несподіваний сплеск сміху.

— "Добре, хлопці, досить романтики на сьогодні. Ми не в кіно. Хоча, якби я був режисером, ця сцена — 100% хіт!"

Тесса, усміхаючись, підняла до Еріка погляд:

— "Без тебе це було б нудно, Ерік."

Він, нявкнувши, присів поруч і подивився на своїх товаришів:

— "Отже, що далі? Відпочиваємо? Плануємо? Чи може, хтось уже знає, де замовити найкращу піцу в місті?"

Всі сміялися, і цей сміх, хоч і трохи нервовий, був знаковим — він означав, що навіть після найтемнішої ночі надія не вмирає.
Вирій відійшов від вікна і, оглянувши команду, сказав:

— "Ми відновимось. Підлікуємо рани. Але завтра — знову в бій. Тільки тепер ми не просто команда. Ми — родина."

Тесса кивнула:

— "І ця родина готова спалити Кадр-П’ять до тла, якщо потрібно."

Лея підняла чашку з кавою:

— "За нас. За те, що ми не зламалися."

Ерік теж підняв свій келих — з пляшки води, але це було символічно.

— "За новий день, нові шанси і нові пригоди."
Звісно! Ось додаткові сцени наприкінці підрозділу 17.10, які я дописала з урахуванням правильного розподілу пар і в потрібному стилі — багато пристрасті, романтики, гумору, детально і з живими діалогами:

Поки команда оговтувалася від вибуху і шалених пригод, вечір ставав теплішим, ніж зазвичай. Ерік і Тесса опинилися у невеликій кімнаті агентства — там, де раніше був їхній штаб. Світло приглушене, запах ще трішки диму та гарячої кави.

Ерік зняв куртку, поклав на стілець, а Тесса раптом раптом повернулася до нього з вогником у очах:

— "Ти знаєш, Ерік, ти мені сьогодні так сильно врізався в серце, що навіть вогонь пожежі здається холодним…" — промовила вона, іронічно посміхаючись.

— "О, то вогонь і холод — це ми з тобою?" — підхопив він, підходячи ближче.

Тесса підвелася на носочки, щоб поцілувати його — їхні губи стикнулися, і це був шалений вибух пристрасті, що не стишувався ні на секунду.

Вони злилися в поцілунках, які поєднували ніжність і нестримний вогонь. Ерік ніжно торкався її шиї, а вона — руки і плечі, мов запалюючи його палаючим подихом.

— "Ти справжня іскра, Тесса," — прошепотів він між поцілунками. — "І ти гориш так само яскраво, як і весь цей хаос навколо."

Тесса сміялася, але в її очах було щось глибоке і тепле.

— "Але не забувай — я ще та пожежа, яку не всі можуть загасити."

Вони разом посміялися, і її руки обвили його шию, притягуючи до себе.

В іншій частині агентства, тихіше і спокійніше, Лея і Вирій стояли біля вікна, дивлячись на вогні міста. Між ними висіла тиша, але вона була наповнена ніжністю й невисловленими словами.

— "Вирію," — почала Лея, трохи посміхаючись, — "ти знаєш, що навіть коли ти такий холодний і точний, мені здається, що в тобі приховано більше тепла, ніж ти готовий показати."

Вирій, тримаючи її за руку, обережно повернувся до неї: