17.9 - Вогонь і лід

Вибух гримнув у коридорі. Скло розлетілось на друзки.

— "Це вони!" — крикнув Ерік, вириваючи з кобури пістолет.

— "Займайте позиції!" — Вирій уже був на ходу, наче генерал у полум’ї. — "Зрада не зламає нас. Тепер — ми не команда. Ми — єдина армія."

І всі — навіть ті, хто були на межі — об’єдналися. Бо Кадр-П’ять не лишав вибору.

Ніч опустилась на місто, але це був далеко не час для сну. Старе будівля агентства — їхній дім, їхня фортеця — раптом опинилась у центрі жорстокої атаки. Звуки сирен і вибухів прорізали повітря, немов гучні удари барабану війни. Кадр-П’ять пішли в атаку, і тепер кожен крок команди міг бути останнім.

Вирій і Ерік стояли спиною один до одного посеред кімнати, захищаючи останній вихід. Вирій, холодний і розрахований, мов машина, рухався з точністю годинникового механізму. Ерік — стихія, енергія і хаос, що змушувала ворогів падати з одного удару.

— "На три!" — рішуче скомандував Вирій, напружено вичікуючи.

— "Раз, два…" — Ерік не дочекався «три» і рвонув уперед, кидаючи ворожу агентку з криком: — "Це ж я, ти мав здогадатись!"

Постріли залунали з усіх боків, засліплюючи червоними спалахами кімнату. Кулі летіли мов блискавки, але вони рухались з неймовірною швидкістю, мов танцюристи у смертельному вальсі. Ерік злетів у повітря, підігнувши коліно і підбивши ворога, використовуючи кришку вентиляції як щит і зброю одночасно.

— "Ти хоч раз можеш дочекатись сигналу?!" — гучно вигукнув Вирій, відбиваючи атаку другого агента.

— "Я чекаю тільки, коли смажу яєчню! А поки — дію!" — усміхнувся Ерік, ухиляючись від кулі.

Ворогів ставало дедалі більше. Вони наступали хвилями, ніби зловісна вода, що має змити все на своєму шляху.

Паралельно Лея і Тесса обороняли вхід до агентства. Лея блискуче рухалася між ворогами, ніби гімнастка на межі падіння, а Тесса підтримувала її, стріляючи з пістолета, час від часу переходячи у рукопашний бій, коли противник наближався надто близько.

— "Лея, тримайся!" — кричала Тесса, вибиваючи з ніг одного з агентів.

— "Покривай мене, я піду через той прохід!" — відповіла Лея, і її погляд був палаючим, сповненим рішучості.

В той момент, коли Лея пробігала повз стару сходову клітку, щось під її ногами клацнуло — вона зачепилася за розтяжку.

— "Ні, ні, ні!" — закричала вона, але було надто пізно.

Вибух розніс частину будівлі, піднявши хмари пилюки і уламків. Лея відлетіла назад, вдарившись об стіну. Кров капала з порізів на обличчі.

Тесса, яка помітила це, миттєво ринулась до неї, розгрібаючи уламки, поки навколо палала пожежа.

— "Лея! Тримайся! Не спи!" — крикнула вона, притискаючи подругу до себе.

— "Я... я тут," — слабо відповіла Лея, намагаючись посміхнутися.

У цей час Вирій і Ерік вже звільнили центральний коридор. Ерік глянув на Вирія, і в їхніх очах з’явилась тиша взаєморозуміння.
— "Підтримаємо дівчат, лишилось небагато," — сказав Ерік.

— "Давай зробимо це швидко. Без пафосу," — холодно відповів Вирій.

Раптом за стіною пролунав гучний вибух, і будівля затремтіла. Вогонь почав розповзатися по кімнатах, і густий дим заполонив приміщення.

— "Вогонь і лід, Ерік. Ми в останній битві," — прошепотів Вирій.

Ворогів ставало все більше, але команда не відступала. Кожен удар, кожен постріл, кожен рух був боротьбою за життя і за майбутнє.

І навіть у цій безжальній битві вони відчували, що попереду — світанок. Світло надії, яке пробивається крізь найгустішу темряву.