17.8 - Зрада за лаштунками

..хтось переглядав записи з камер.
У вічі — сумніви. У пальцях — флешка.
У серці — рішення.

Хтось глибоко вдихнув, видалив усі логи останніх годин… і натиснув “відправити координати”.

Він зрадив.
Чи через страх.
Чи через любов.
Але назад дороги вже не було.

Вранці після пристрасної ночі все мало би стати ясніше. Але не стало.

Навпаки — щось змінилося.
Повітря в штабі стало густішим, як перед грозою.
Довіра — наче тонка павутина, по якій уже йшли тріщини.

— Хтось стер лог-файли з камер, — повідомив Ерік, нахилившись над монітором.
Його пальці злетіли над клавіатурою, як пташка над проваллям.
— А ще… хтось відправив координати нашого сховку. Прямо в систему Кадра-П’ять. Пультом шифрування користувалися вночі. О другій двадцять одна.

Мовчання. Гнітюче.

Всі були у кімнаті — Вирій, Тесса, Лея, навіть Тесса зі своїм довіреним ноутом. І кожен дивився на кожного, наче вперше.

— "Це жарт?" — тихо прошепотіла Лея. — "Скажи, що це жарт. Скажи, що це збій. Помилка."

— "Це зрада," — сухо відповів Ерік. Його голос був льодом, а 

очі — блискавкою.

Тиша перетворилася на лезо.

— "Ну ясно, ти вже шукаєш винного!" — огризнувся Вирій. — "А може це ти? Найкращий у хакінгу. І найменш контрольований."

— "Це ти був поруч із серверами!" — не витримала Тесса. — "Ти міг підкинути флешку будь-кому!"

— "ДОСИТЬ!" — крикнула Лея, але вже пізно.

Слова стали зброєю. Погляди — ножами.

Вирій різко підходить до Еріка, стискаючи кулаки:

— "Скажи чесно. Ти знову граєш в агента подвійного фронту?"

Ерік не відступає. Лоб у лоб. Дихання в дихання.

— "Це вже не гра, Ца. Це — війна. І якщо ти хочеш у неї грати — дивись, щоб не програти."

Напруга досягла апогею.
Коли раптом — клац! — двері з кодовим замком подались вперед.

— "У нас проблеми," — повідомила Тесса, відриваючись від  свого планшета, де на екрані були різні програми. — "Вони вже йдуть сюди."

— "Хто?" — хором.
— "Кадр-П’ять. Повна зачистка. Шістнадцять людей. Озброєні. І хтось передав їм плани будівлі. Вони знають, де ми."

Тишу знову пробила паніка. І біль.

Тесса дивилась на всіх. Її голос здригнувся:

— "Хтось із нас… справді зрадник?"

І в цей момент кожен злякався. Навіть ті, хто були невинні.

Бо якщо сумнів вже живе в серці — він з'їсть усе.