17.6 - Відкриття в темряві

Але романтика не тривала довго. Бо рівно за десять хвилин у кімнату повернувся Вирій — блідий, але сповнений рішучості.

— "Я знайшов дещо," — його голос був крижаний. — "Це… це зміщує все."

Він поклав на стіл маленький чорний маячок з червоним ледь видимим логотипом: “К5” — символ Кадра-П’ять.

І тоді почалося…

Світло в штабі тьмяніло, але те, що тримав у руках Вирій, світилось наче маяк у мороці: невеликий пристрій із символом "К5" — Кадра-П’ять.

— "Це було під моїм столом," — сказав він глухим голосом. — "І знаєте, що найцікавіше? Він активований. Хтось зсередини... веде нас."

Тиша в кімнаті була така густа, що можна було чути, як хтось у сусідній кімнаті випадково впустив ложку.

Тесса повільно встала, глянувши на пристрій.
— "Тобто шпигун… серед нас?"

— "Це неможливо," — одразу відповіла Лея. — "Ми всі перевірені. Ти сам казав, що я — чиста."

— "Так, казав. Але…" — Вирій не закінчив. Його погляд ковзнув на Еріка.

— "Ти серйозно?" — піднявся Ерік, очі спалахнули. — "Після всього — ти підозрюєш мене?"

— "А кого ще, чорт забирай?!" — зірвався Вирій. — "Ти єдиний, хто зник на пів години під час втечі. І єдиний, хто має доступ до всіх каналів зв’язку."

— "Бо я водій. Бо я рятував нам життя, поки ви розбиралися в своїх емоційних завалах!" — відповів Ерік.

— "Тобі легко вдавати героя, коли у тебе за спиною вхід до Кадра-П’ять," — кинув Вирій, роблячи крок ближче.

— "Ще один крок — і я забуду, що ти взагалі людина!" — Ерік стис кулаки.

— "Ти хочеш дізнатись, що буде, якщо я забуду, що був клонований для захисту, а не для бою?"
Тесса кинулась між ними:
— "Схаменіться! Ви що, реально зараз будете битися?! Після всього?!"

Лея, що стояла біля дверей, холодно прокоментувала:
— "Ну, у нас же тепер свій бійцівський клуб. Вхід через зраду, вихід — через недовіру."

— "Мовчи, Лея!" — Вирій навіть не озирнувся. Але Лея вже мовчки вийшла — надто розлючена, щоби грати в сарказм.

Тесса повернулась до Еріка.
— "Слухай… я не думаю, що це ти. Але зараз — всі під підозрою. Навіть я."

— "Ідеально," — пробурмотів Ерік, — "то що, хочеш допит прямо на кухні?"

— "Хочу правду. Від тебе. Від всіх."

— "Тоді шукай не в пристроях, Тесса. Шукай в людях. Бо зраджують не дроїди — зраджують серця."

Він вийшов, залишивши її саму з тим пристроєм, який тепер здавався не просто доказом, а вибухівкою. Тесса втупилася в нього. Серце билося гучніше, ніж годинник.

А в іншому кінці штабу…

Вирій стояв біля вікна. У кулаці стискав уламок металу — той самий, що знайшов.

Він відчував, як у грудях наростає гнів. Розчарування. Страх.

— "Вона не вірить мені…" — прошепотів він. — "Ніхто не вірить. І я сам собі вже не довіряю."

Позаду нього щось шурхнуло.

Лея. В її руках — порожній рюкзак.

— "Я шукала ще докази. І знаєш, що? Мені набридло."
Вона кинула рюкзак на стіл.
— "Або ми говоримо чесно. Або я йду. Не просто з кімнати — з вас усіх."

— "Тоді сядь. Бо я теж більше не хочу брехати."

Їхні погляди схрестились, як дві зброї. Але в тіні втоми — було інше. Спільне. Зворушливе.

І хоч вони цього ще не знали… ніч буде довгою.