17.2. Подарунок від Кадра-П’ять

Коли коробку занесли до офісу, всі завмерли. Навіть робот-папуга “Нагорода” перестав патякати мотиваційні цитати.

— Хтось замовляв піцу на постапокаліптичну реальність? — гмикнув Ерік, тримаючи посилку на витягнутих руках, наче вона могла вибухнути.
— Без сиру, зате з начинкою з параної, — додав Вирій, перевіряючи коробку детектором. Він пискнув... і завис.
— Або з сиром. Але сир — вибуховий.

Коробка була чорною, гладкою, обгорнутою сріблястою стрічкою. На кришці блищав логотип: "5K" — той самий, що миготів на екрані перед кожною трансляцією. Під стрічкою був короткий напис від руки:
"Для тих, хто вижив. Без монтажу. Без сценарію. Лише фінал."

— Ой, ну дякую, — прошипіла Лея. — Так щиро, що хочеться його знайти і обійняти. Ребрами.

— Що це? — прошепотіла Лея.
— Це запрошення, — відповів Вирій.

— Це ще одна гра, — кинув Ерік і зітхнув. — І, схоже, ми знову в головних ролях.

— Але чому він… перепрошує? — обережно сказала Тесса.
— Може, глядачі проголосували за інший фінал, — припустила Лея. — Може, нам дали ще один шанс.
— А може, просто хочуть дивитись, як ми знову сваримось, цілуємось і страждаємо, — з іронією додав Ерік. — Бо цього разу, здається, все ще ближче.

Він кинув погляд на Тессу, але вона вже дивилася на нього.

Очі зустрілись — на мить, що тривала довше, ніж мала б.

І ця мить не закінчилась…

— "Це сто відсотків пастка. Тільки подивись на стрічку — глянцева! А це завжди погано!" — перша реакція Вирія була передбачувано тривожною.
— "Не обов’язково. Це може бути... мирова. Чи естетично-маніпулятивна капітуляція", — припустила Лея, злегка схилившись до коробки.
— "Або подарунок з сюрпризом. У вигляді параноїдального розпаду реальності," — вставив Ерік з кривою усмішкою. Він був явно не в гуморі, але намагався тримати стиль.
— "Ми ще навіть не відкрили її!" — крикнула Тесса і махнула руками. — "Може, там печиво. Може, вибух. Може, знову піца-клон!"

Вони зібрались у головній залі, як навколо вогнища — або як довкола гарячої бомби. Коробка чорна, лакована, з ідеально зав’язаною стрічкою.

Напис на кришці:
"Для тих, хто вижив. І тих, хто ще зніматиметься."
Підписано: Кадр-П’ять.

Тесса вдихнула глибше, перехрестилась (і це не було іронічно) — і відкрила.
Всередині:

- Стос старих скриптів із заголовками «Сцена, якої не було», «Наслідки зради», «Поцілунок під гіпнозом».

- Декілька полароїдів — один, де всі четверо сплять на зламаній софі (вони не пам’ятали такого моменту).

 - Маленький ляльковий макет офісу… з димом, що підіймався з вікон. Він був теплий.

І в самому низу — флешка. На ній — наклейка:
“Фінал ще не настав. Я вибачаюсь. Або ні. – К5”
І щось обгорнуте в папір із написом "Увага: сюжетний спойлер".
Всі одночасно нахилились. Папуга в кутку прошепотів:
— "Це пастка. Але яка інтриґа!"

Лист був рукописним, нерівним почерком:

"Я не злий. Я лише режисер.
Але я збрехав. Не раз. Особливо тобі, Тесса.
Це не був фінал. Це лише перерва.
Фінальний акт іще попереду.
Вам лишилось обрати ролі. І зрозуміти: глядач — не завжди на вашому боці.

P.S. Справжній зрадник серед вас вже не впізнає себе."— К5

— "О, прекрасно. Вибачення в стилі 'я не винен, просто сценарій такий'," — пробурмотіла Тесса.
— "Це ще гірше за листи від колишніх," — знизав плечима Ерік.
— "У тебе були колишні?" — Тесса глянула на нього злегка надто швидко.
— "Можемо не зараз?"

Лея витягла флешку, обережно, як шкідливий інгредієнт.
— "На ній написано 'Дублі 0. Сцена, яку вирізали'. Це ж знову монтажна магія, так?"

— "Це…" — Вирій нахилився ближче. — "Карта. З координатами. Це місце існує."

— "Може, нам туди? А може, це… останній знімальний майданчик?" — Тесса притримала руку Еріка, який вже хотів вставити флешку в ноутбук.
— "Може, це монтажна кімната, з якої ніхто не виходить..."

— "Чекай-но," — Ерік нахилився, піднявши маленький полароїд, що випав з коробки. — "Це ми. Спимо на софі. Але я не пам’ятаю цього моменту."

На фото всі четверо — затишно, мирно, по-родинному. Посеред руїн старого офісу.

— "Це... майбутнє? Минуле? Чи фейк?"

— "Схоже, хтось вирішив підкинути нам химеру. Спогад про те, чого не було, але чого ми хотіли," — прошепотіла Лея. Її голос тремтів.

Тесса обвела всіх поглядом.
— "Я не знаю, що це, але... мені потрібна пауза."

Вона вийшла на дах.

І не знала, що за кілька хвилин до неї приєднається хтось, хто також не міг більше мовчати.