Розділ 17 - Сліди під шкірою; 17.1. Розбиті уламки

Кабінет тріщав від мовчання.
Того глухого, тяжкого, коли кожен стоїть на своєму — буквально й метафорично. Зі стелі ще зрідка падала штукатурка, електроніка мерехтіла, а обгорілий постер “Пі і Ца: Перший сезон” похитувався на одному гвіздку, ніби сам не був певен, чи хоче ще висіти в цьому офісі.

— Ну що, вітаю, ми вижили, — сухо кинув Вирій, кидаючи погляд на зруйнований кавовий автомат.
— Але за якою ціною, га?

— Можливо, за ціною ще одного зникнення, — сказала Лея, зиркнувши на Еріка.

Той сидів на краю зламаного столу, звісивши руки й не дивлячись ні на кого.

— Чудово, просто чудово, — голос Тесси був спокійний, що вже погано. — У нас підірваний офіс, хтось транслював наше життя як серіал, нам намагались нав’язати сценарій з поцілунками, зрадами й смертями…А тепер ми не розмовляємо? Серйозно?

— Не "не розмовляємо", — озвався Вирій, — ми просто не знаємо, кому вірити. І в чому.
— Ага, дякую, ти щойно описав усю мою терапію за останні два роки, — вишкірився Ерік.

— Слухай, — сказала Лея, — тебе взагалі не було, потім ти з’явився, потім знову зник! А тепер ми знову маємо вдавати, що ти наш друг?

— А що, ти вже знайшла когось кращого? — різко кинув він.

— Досить! — вигукнула Тесса й вдарила по столу. — Ми — команда. Ми зупинили ціле шоу, ми рознесли сервер, ми…— Ми поцілувались — хотіла додати подумки, але замість цього сказала:
— Ми врятували одне одного. Тобто... мали б.

Пауза. Вона різала повітря, як кухонний ніж, але тупий.
Ніхто не збирався першим здаватися.

— Можна одне питання? — тихо сказав Ерік, підвівши погляд. — Що, чорт забирай, тепер відбувається?

— Це все ще не кінець, — відповів Вирій, зриваючи зі стіни пульт із написом «Кімната для сценаристів». — Я не вірю, що ми щось знищили. Шоу — це не сервер. Шоу — це… глядач.

— І знаєш, що глядач хоче? — зіронізувала Лея. — Щоб ми знову постраждали.

— Ну, або поцілувались на фоні вогню, — додав Ерік, але цього разу не зухвало. Скоріше втомлено.

Тесса зітхнула. Уламки лежали навколо. І всередині — теж.

— То що далі? — спитала вона.
— Повернемось до рутини? Зробимо капучино?
— Знову почнемо довіряти одне одному?

— Почнемо з прибирання, — пробурмотів Вирій. — А там вже подивимось, хто кому друг, хто — клон, а хто — сценарій.

🕳️

Вони мовчки розбирали уламки меблів, але не мовчки всередині.
Лея випадково впустила чашку — і здригнулась так, ніби це граната.
Тесса підібрала її без слів і… стиснула їй руку. Хвилина контакту. Мовчазного — але щирого.
Вирій тим часом лагодив роутер (під наглядом трьох папуго-роботів з іменами “Жанр”, “Твіст” і “Нагорода”).

Ерік стояв біля вікна, притулившись лобом до скла. Дивився на туман. У ньому щось було.
Постать? Коробка?

— Хей, Тесс, — крикнув він, — тут щось принесли…