16.9. Кімната 7Б

Декорація, що веде в безодню монтажу. А може, у майбутнє?

У нічному агентстві було тихо. Тихо настільки, що чути, як Сержант Кіт муркоче саундтрек до трилера.
Лея тримала його поперед себе, мов котячий компас.

— Ось. — Вона вдарила долонею по книжковій шафі. — Ця стіна глуха. А тепер...

— …вона стане проходом у таємницю, — докинув Ерік, натискаючи на одну з книжок із написом «Як вижити у власному серіалі».

Клац.

Шафа злегка посунулась. З глухим скрипом відкрилась вузька щілина — достатня, щоб пройти боком.

— Гаразд, першим іде той, у кого немає хвоста, — оголосила Тесса.
— Або гідності, — прошепотіла Лея.
— Це було зайве, — буркнув Вирій, уже зникаючи всередині.

Кімната 7Б була в напівтемряві. Старі монітори, плівкові котушки, кілька розсипаних жорстких дисків і… проєктор, що працював сам по собі. Картинка миготіла на стіні.

— Якась сцена… — прошепотіла Лея.

— Це ж… — Тесса зробила крок уперед.

На екрані була вона. У брудному одязі, з розпатланим волоссям. Вона тримала щось на зразок кухонного ножа. Перед нею — знайома постать. Оператор навів фокус.

— Це ж... Альфонсо?! — скрикнула вона.

І... кадр завмер. Тесса підносить ніж. Альфонсо падає. Потім — чорне.

— Що це за лайно? — її голос затремтів.

— Чекайте, тут ще щось, — Ерік клацнув пультом. Наступна сцена — Вирій стоїть поруч із кимось, схожим на Чорного, але… вони тиснуть одне одному руки. І щось підписують.

— Це я?! — Вирій виглядав так, ніби щойно надкусив клонований ананас із майонезом.

— І я зникаю, — Лея показала на третій екран, де вона… просто розчиняється в темряві, немов стирається.

— Це не було… цього не було! — вигукнула Тесса.

— Ще ні, — озвався Ерік. Його голос був хрипким, але чітким. — Це… монтаж майбутнього.

Усі обернулись до нього.

— Що ти маєш на увазі? — Тесса насупилась.

— Я колись чув про технологію “проєктивного монтажу”. Система, що аналізує поведінку людей, їхні рішення — і створює сценарії, які мають найбільший шанс стати реальністю. Як пророчий монтаж.

— Тобто ці кадри... можуть збутись? — Лея ступила назад.
— Саме так, — підтвердив Ерік. — Якщо ми нічого не змінимо.

— Значить, це не просто шоу, — прошепотав Вирій. — Це — експеримент.

— І ми в ньому — миші, — сумно проказала Лея.

Сержант Кіт гаркнув. Уперше. Гучно. Як свисток.
І лапою тицьнув на останній екран, що вмикався на моніторі.

Там був… Альфонсо. Без гриму. У чорному одязі. Стояв перед дзеркалом і… говорив на камеру:

— Я не режисер. Я актор. А справжній творець цього — Кадр-П’ять. Якщо ви це дивитесь… то ми вже почали останню серію.