16.7. Ерік і Тесса — нічна розмова

Під зорями видно більше, ніж здається. Навіть тріщини в довірі.

Ніч впала на агентство м’яко, як шматок моцарели на гарячу піцу. Дах, трохи зарослий мохом і старими дроном, який колись застряг у вентиляції, був тихим, затишним місцем. Вдалині гули зйомки: світло, мотор, ще один фальшивий діалог Леї з клонованим антагоністом.

Але тут — лише зірки. І двоє, яким давно пора було поговорити.

Тесса сиділа, закутавшись у ковдру з логотипом агентства — пам’ятний подарунок за "Найбільш вибухове розкриття справи року". У руках — чашка чаю. Очі втуплені в небо.

Поруч сів Ерік. Без шарму, без посмішки. Просто — сів.

— Я думав, ти не прийдеш, — сказала Тесса.

— Я думав, ти мене не покличеш, — відповів він тихо.

Вони сиділи мовчки кілька секунд. Потім Ерік витяг з кишені щось схоже на зламаний флеш-брелок і поклав на край даху.

— Я не пам’ятаю три дні, Тес. Просто… нічого. Темрява. Потім я опинився в старому метро за містом, без телефона, без документів. І з дивною плямою крові на рукаві, яка не була моєю.

— І ти думаєш, що це мене заспокоїть? — її голос був спокійним. Майже ніжним. Але в очах — буря. — Я не знаю, чи можу тобі довіряти. Ти зник. Потім з’явився. Потім знову поводишся, ніби все нормально.

— Я сам собі не довіряю, Тесса. А це, повір, гірше, — він криво посміхнувся. — У мене флешбеки. Миті. Руки в рукавичках. Хтось у масці. І голос: «Роль вже написана, грай, чи згориш разом із плівкою».
Тесса обернулась до нього:

— І ти думаєш, це пов’язано з Альфонсо?

— А ти ні? Він знає забагато. І поводиться, як режисер, що давно знімав наше життя ще до того, як дали дозвіл. Він тримає нас, мов на сцені, і ми навіть не бачимо, де куліси.

— А якщо це не шоу? А якщо це… пастка?

— Тоді ми в головній ролі. З попкорном не встигнемо.

Її очі пом’якшали. Вперше за кілька днів вона подивилась на нього без стіни іронії.

— Тільки не бреши мені, Еріку. Ні зараз, ні потім.

— Я не брешу. Якщо хтось і змусить мене мовчати — то тільки вентиляція.

— Вентиляц… — вона не встигла договорити.

Шурх. Шурх-шурх.

З металевої труби, що проходила через дах, пролунав дивний звук. Немов щось невелике, але дуже нахабне, повзло прямо до них.

Тесса миттєво схопилась:

— Може, це дрон? Або щур? Або щур у дроні?
Ерік підвівся, дістав кишеньковий ліхтарик і, жартома, сказав:

— Якщо це знову Сержант Кіт на нічній пробіжці — я офіційно звільняюсь.

Вони обережно підійшли до вентиляційної решітки. Світло ледь пробивалось крізь металеві отвори.

— Там щось є, — прошепотіла Тесса. — Воно рухається.

— Не ворушись, — прошепотів Ерік. — Я зніму решітку. Рахую до трьох. Раз… два…

— Мяу!

Обличчя обох перекосилося в суміші шоку й полегшення. З труби виліз пухнастий сірий клубочок — кіт. Точніше, Сержант Кіт, в дроновому жилеті й з двома мікрофонами на спині.

— Ну привіт, шпіоне, — зітхнула Тесса. — А ми вже думали, що Альфонсо вирішив задіяти новий спецефект.

— Почекай… — Ерік нахилився до мікрофона на Кіті. — Вони… записували?

Тесса зняла один із мікрофонів. Світло блимає — запис триває.

— Якщо це ввімкнене, — прошепотіла вона, — то десь поруч є й сигнал. І можливо — нова підказка.