14.7 — Вибух глазурі

Піцакомбо зустріло агентів не ароматом спецій, як годилося б нормальній піцерії, а гуком тіста, що дихало. Стеля пульсувала, підлога липла до черевиків, а в повітрі зависла напруга, ніби от-от хтось викрикне: «Запікати!» — і світ схопиться скоринкою.

— Це воно, — прошепотала Лея, тримаючи в руці сирний генератор, схожий на терку з антенами. — Пульсуюче серце заквасної темряви.

З-за печі, схожої на портал до пекла, вийшов Він.
Тістоніст.

У білосніжному халаті, обсипаному мукою. З очей — сльози... ні, мука. Справжня. Біла. Летюча. Здається, вона сочилась і з носа.

— Ви запізнились, агенти, — прорік він, його голос лунав, ніби його змащували маргарином. — Реальність уже бродить. Скоро вона підніметься.

— Не сьогодні, тістомучителю! — вигукнула Тесса і кинула в нього кулінарну карту, яка розкрилась у повітрі і засвітлась — порталами точок балансу.

— Га! — засміявся Тістоніст. — Сир із дірками не зупинить мене!

— Але зупинить Порожнечу! — вигукнув Ерік, підключаючи протипрограму: "Gouda v3.14". Сканери засвітилось жовтим, а з надр рюкзака Лєї вилетів компактний дріжджоусмоктуючий шприц, подарунок від Ратона ще до його великого «перетравлення».

— Замість того щоб перевернути баланс, — сказав Вирій, ступаючи вперед, — ми стабілізуємо його. Готові?

— Готові, — прошепотала Лея, киваючи. Її очі блищали, але то була не сльоза, а блиск рішучості. І трохи голоду.

Тістоніст кинув у них мішком із живого тіста. Він прилип до стіни, зашипів і проковтнув вивіску «Вихід». Удар відкинув Еріка, шмат тіста заліз йому на плече й шепотів:
— «Будь начинкою… будь…»

— Ні, — вирвався Ерік. — У мене непереносимість глютену!

Вирій активував сирну протипрограму. Простір скривився. Стало запахом. Все стало запахом.

Глазур вибухнула з центру духовки, бризнувши в повітря як блискучий, трохи липкий вибух світла. Вперше за всю цю справу всі вони побачили Порожнечу. Не як темряву, а як простір між хрумким і м’яким. Як смуток без соусу.

І в той момент стало зрозуміло: хтось має випекти код зсередини.

Тиша. Погляди.

— Я піду, — сказав Вирій.
— Ні, — шепоче Лея, — будь ласка, не ти.

— Маю. Я створений із коду. Тісто мене не знищить. Можливо. Може, просто запече.
— Я з тобою! — вигукнула Тесса.
— Ти мусиш залишитись. Ти — мозок. Лея — серце. Ерік... ну, він красивий.

— Дякую, — кивнув Ерік, тримаючи притиснутий до грудей сир, — я це ціную.

Тістоніст уже готував фінальну закваску, кричачи щось на хліборобському діалекті.
Вирій рвонувся вперед, з розгону — в духовку долі, що вже дихала гарячим вітром як з фена, налаштованого на «руйнування іменників».

— Вирій, ні! — закричала Лея. — Ти не печиво!

— Ні, — обернувся він у польоті, — я — піца з даними!

І він зник у спалаху тепла.

Сирний генератор увімкнувся. Простір стиснувся. Тістоніст почав розчинятись у власній рецептурі, кричачи:
— Ні! Ви не розумієте! Ми мали виліпити світ по-новому! Ми мали… додати родзинки!!!

— Родзинки?! — огидливо вигукнули всі троє.

І в цей момент — вибух глазурі.

Світ здригнувся, ніби став панкейком, який перевернули. А потім — тиша.
Пончик із діркою повільно скотився зі столу й приземлився.
Уперше — з сенсом.