14.6 — Піцакомбо і змова дріжджів

— Гільдія Хліборобів 5D… — повільно, мов пережовуючи саму реальність, промовив Вирій.
— Я знала, що вони не зникли, — Лея нервово постукувала пальцями по руків’ю сканера. — Просто втекли у вимір, де булки можуть думати.
— А пончики — відчувати, — додала Тесса з тремтінням у голосі. — Це ж… жахливо.

Перед агентами на проекційному столі обертався голографічний символ — хлібина, всередині якої клубився вихор цифрового тіста. Над нею — надпис, що змінювався залежно від кута зору: "Слава заквасці!" → "Бездріжджовість — єресь!" → "Поверніть отворові отвори!"

Ерік, який досі мовчав, підійшов ближче і ткнув пальцем у символ.
— Це все... через баланс.
— Баланс чого? — озвався Вирій.
— Їстівного і неїстівного, — відповів Ерік, серйозно. — Світ тримається на крихкому тісті. Якщо його перевернути, то ми самі станемо начинкою.

Тиша. Всі троє втупились у нього.

— Це зараз була метафора чи загроза? — запитала Тесса.
— І те, і те, — Ерік стиснув губи. — Я бачив ці схеми. Ще до того, як... до того, як усе пішло шкереберть.

Він витяг стару, трохи підгорілу флешку.

— Я колись був частиною цього. Їхньої системи.
— Що?! — вигукнула Лея.
— Я був... тестером. Я допомагав налаштовувати симетрію між пиріжками і реальністю. Але коли вони вирішили створити Зворотне Тісто, я втік.

— Чому?
— Бо це не просто тісто, — він глянув на Тессу. — Це матриця. Це тіло, що здатне нести код, структуру, волю. А якщо його надто перегріти — воно... почне думати замість нас.

— Вони зробили з їжі... алгоритм?
— Так, — кивнув Вирій. — І викрадені пончикові отвори — це отвори в самій структурі реальності. Це були тести. Бета-пончики.

На голографічному столі відкрився план — карта тунелів під містом, з’єднаних із духовками, пекарнями, морозильними кімнатами, кавомашинами і навіть однією старою піцерією, яка давно згоріла, але досі приймала замовлення по факсу.

— Центр операції — Піцакомбо, — Вирій обвів коло. — Це і не кафе, і не портал. Це — мозок.

— Мозок тіста?! — Лея здригнулась.
— Саме так, — кивнув Ерік. — Там і зібралась Гільдія. І там — головний тістоніст.

— Тістоніст... — прошепотала Тесса. — Це він вивільнив код. Це він запустив активатор у піці з пульсуючим тістом.

— Ми маємо його зупинити, — сказала Лея. — Інакше 

наступного разу запрацюють вже не пончики. А торти. Шоколадні. Розумні. Несамовиті.

— І чізкейки, — додала Тесса з жахом. — А вони не пробачають.

Тим часом з духовки знову повіяло — тепер не просто ароматом. А відлунням команд.
— Вони знають, що ми тут, — Вирій стискає кулак. — Портал уже веде нас у Піцакомбо.
— Нам треба бути готовими, — Лея перезаряджає соусостріли. — Якщо доведеться, я пожертвую куснем себе.

— Не треба героїзмів, — гаркнула Тесса. — Якщо хтось буде жертвуватись, то ми всі разом. Або по черзі. В алфавітному порядку.

Ерік уже щось вводив на планшеті.
— У мене є план. Сир.
— Що?
— Сир з дірками. Він — природний стабілізатор Порожнечі. Ми можемо використати його, щоб зупинити тістоніста. Але...
— Але?
— Комусь доведеться запекти код у Зворотне Тісто зсередини. З жертвою. І температурою не менш ніж 375 градусів.

Всі замовкли.

— Піца — не пробачає.
— І не забуває, — додала Тесса.