14.5 — Пончикова порталізація

Коли агенти зайшли до підсобки кафе, повітря стало густішим. Немов хтось вилив у кімнату піввідра карамельної тривоги.
І вона липла до щиколоток.

— Це... духовка? — Лея нахилилася ближче.
— Якщо так, то я більше ніколи не готую хліб, — сказав Ерік, виймаючи з кишені ліхтарик.
— Та ти й не готував, — підколола Тесса.

Перед ними стояла стара, пузата духовка 60-х років із написом "DuFourka 9000Z" і хромованою ручкою, схожою на антену міжгалактичного радіо. Вона тихо гуді́ла. А головне — дверцята були… трохи прочинені. І крізь щілину виходило світло. Але не звичайне світло.

Це було світло між булкою і маячнею.

— Схоже на світанок у паралельному світі, де все зроблено з марципану й поганих рішень, — прошепотав Вирій, вдивляючись.

— Я це чула, — відповіла Тесса.
— Це був комплімент.

Лея повільно відкрила дверцята духовки. Усі затамували подих.
Замість дека з пирогами — дірка.
Темна, об’ємна, ніби хтось вирізав шмат реальності. Але не просто дірка — вона ворушилася, як жива. А навколо неї плавали... пончикові отвори. Маленькі, круглі, майже прозорі. Наче спогади про пончики, яких ніколи не було.

— Вони всі тут, — вражено сказав Ерік. — Отвори. Порожнеча.
— Вкрадене тіло пончика, — додала Тесса. — Це… портал до Абсурдсніданку.
— І пахне... глазур’ю? — Лея зробила крок назад. — І страхом. Солодким, липким страхом.

Раптом один з отворів вистрілив із порталу та зник у повітрі зі звуком: "пф’ююу!"

— Вони… тестують стабільність, — Вирій натискає на свій сканер. — Простір тут порушений. Їжа — не просто їжа. Це — дані. А Зворотне Тісто — ідеальний носій.

— Це, — сказала Тесса, — не була просто піца.
— Це був тестовий зонд.
— Це була квасно-дріжджова розвідка!

Знову — вжух! — ще один отвір зникає у повітрі.
— Це вже не духовка. Це — міжвимірна брама, — Лея стискає ліхтар. — До чого?

Раптом із порталу повільно висувається… щось.
Схоже на багет. Але він дихає. І вся поверхня його вкрита символами — мов ASCII-код з тіста.

— Це що, хліб-код?! — вжахнулась Тесса.
— Це... сигнал, — Вирій зупиняє її. — Хтось намагається передати повідомлення. Дивись — оця кірка… вона в формі логотипа.

Усі троє схилились ближче.
— Це… Гільдія Хліборобів.
— Але ж вони зникли після Фокачо-Бунту 2021...
— Значить, не зникли, — прошепотав Ерік. — Вони… вийшли на новий рівень. Хлібороби 5D.

Тиша. Пончикова пустота ледь чутно гулила.

— Якщо це правда, — Вирій зітхнув, — ми маємо справу не просто з кулінарною диверсією.
— Це змова, — сказала Тесса. — Їстівне і неїстівне більше не мають чіткої межі.

— І ми досі в кафе з назвою Сир і Спазм, — нагадала Лея.
— Символічно.

З порталу вирвався останній пончиковий отвір — найменший, ідеальний. Він завис у повітрі на рівні очей. У ньому — крихітна проекція пульсуючого коду.

— Це все, — Вирій клацнув сканер. — Ми маємо координати.
— Куди? — Тесса витріщилась.

— У самісіньке серце Піцакомбо.
— І?
— І змову дріжджів.