Розділ 12 - "Пельмені часу"; 12.1 — Страва, що змінює ритм

— «У вас є повідомлення. Тема: “Пельмені порушили лінійність”...» — урочисто повідомив холодильник, витягуючи з себе паперовий лист, що, схоже, провалився туди разом із огірками.

— Це як? Вони... передали його через майонезний портал? — примружилась Тесса, витираючи руки після ранкової експедиції в припорошену олією комору.

— Або хтось знову переплутав пошту і кетчуп, — буркнув Вирій, розгортаючи листа.

Він прочитав уголос:

До Агенції «Пі і Ца»
Терміново. Кафе «Вушко Часу», вулиця В’язальна, 7-Б.
Після споживання пельменів клієнти починають поводитись... дивно.
Один чоловік заявив, що прожив один і той самий день двічі.
Ми не впевнені, чи це реклама, чи прокляття. Просимо перевірити.

З повагою, Адміністратор Кафе (трохи наляканий)

— «Один день двічі»? Це ж... або петля часу, або дуже погана дієта, — зітхнула Лєя, заходячи в кімнату з кавою і великими вушами навушників, які вона зняла тільки, коли згадала, що ми не в симуляції.
— Або неймовірна пельменна пастка, — додала Тесса з блиском в очах. — Що б там не було, звучить як нова справа.

Кафе «Вушко часу» виглядало непримітно: тиха вуличка, засніжений вхід, скрипучі двері, що плакали при кожному відкритті. Але щойно агенти зайшли всередину — щось змінилось.

— Я... поки ми йшли, я тричі зупинилась на одній і тій самій калюжі, — прошепотіла Тесса.

— Можливо, вона просто з прив’язкою до сценарію, — припустив Вирій. — Або до тебе.

— Дуже смішно, — кинула вона, але усмішка пробігла.

Усередині кафе панувала тривожна тиша. Люди сиділи за столиками, застиглі, наче щойно прокинулись із забуття. Одна пані повільно тягнулась до пельменя, ніби через кисіль. Хлопець біля вікна вже п’ять хвилин тримав ложку на півдорозі до рота, з абсолютно неймовірною концентрацією на обличчі.

— Цікаво… Вони всі це роблять одночасно? — прошепотала Лея.

— Ні, — сказав чоловік із рудуватою борідкою за сусіднім столиком. — Вони всі живуть в різному часі. Я, наприклад, живу сьогодні вдруге. Уже бачив вас. Ви зараз скажете щось про час і пельмені. І ви, — він кивнув на Вирія, — скажете щось дуже наукове, а потім вперто намагатиметесь торкнутись пельменя без рукавичок.

— Це... досить точно, — промимрив Вирій, уже потягнувшись до тарілки.

— Тому я й попередив, — хмикнув чоловік. — До речі, мене звати Семен. Я — пельменний рецидивіст. Другий день їм перший обід.

— І ви самі прийшли сюди вдруге? — уточнила Тесса.

— Ну, я подумав, що якщо вже повторюється день — то чому б не знову? — Семен усміхнувся. — Це, знаєте, як шанс на реванш. Я вчора не встиг доїсти борщ. Сьогодні — виправився.

— І... ви пам’ятаєте все, що було в «першому дні»? — обережно перепитала Лея.

— До останнього м’ясця в пельмені, — кивнув Семен. — І знаєте, що цікаво? Шеф-кухар, той що готував цю магію, зник учора вночі. Просто… перестав виходити з кухні. А сьогодні ці пельмені готує хтось невидимий. Ми чуємо звуки, бачимо пару… але двері — замкнені.

Усі троє переглянулись.

— Отже, — сказав Вирій, — або ми маємо справу з паранормальною кулінарною петлею, або з дуже винахідливим кулінаром-інтровертом.

— У будь-якому випадку, — втрутилась Тесса, — це буде… смачна розвідка.
І вони рушили до кухні.