11.15 — Повернення голосу

Тиша після відео була настільки густою, що здавалося — вона затягує в себе кімнату. Ерік зробив крок назад, відчуваючи щось дивне в грудях. Не тиск. Не страх. Щось… вібрувало.

— Все гаразд? — запитала Тесса, обережно.

— Так. Просто… — він прокашлявся. І саме тоді всі це почули.

Його голос.

Інший.

Глибший, ніж зазвичай.
Не тембром — темпом, об'ємом, ритмом. У ньому ніби звучали кілька верств.
Слово виходило з уст Еріка, але за ним котилося ще щось, наче тінь, наче звук, який не міг вийти вчасно, тож доганяв.

— Кажи ще раз, — попрохала Лея.
— Що саме?
— Те ж саме.

— Кажи ще раз, — повторив Ерік, і знову. Лея поглянула на монітор, де вже працював спектральний аналізатор.
— Бачите? — вона збільшила графік. — Є основна хвиля — звичайна людська, а під нею — реверсний двійник. Такий собі «дзеркальний підголосок». Але... дивіться, його частота збігається з тією, що ми вловили в соусі. В тій самій соус-фракції, яка зникла після фестивалю.

— Хочеш сказати, він резонує з ним? — уточнив Вирій, нахилившись ближче.

— Не просто резонує. Він... налаштований. Наче хтось використав соус як тюнер. І щойно прозвучала та фраза Тесси — «За реальність, яка має смак» — резонанс активувався. Вона була не лише тригером відео. Вона, можливо, й активувала цей зсув у голосі.

Ерік торкнувся горла.

— Це не відчувається дивним. Навпаки… це наче частина мене, яка спала.

— Може, тебе активували, як той архів піци? — припустила Тесса з півусмішкою, але очі її не сміялись.

— Якщо соус мав смакову пам’ять, — повільно промовив Вирій, — то, можливо, він міг записувати й голоси. Події. Фрагменти з життя. І якщо Ерік спожив той самий соус... можливо, його тіло стало провідником для… залишкових звуків.

Лея підвела очі:

— Або він став каналом. Якщо це фракція з «FutureTaste Labs», вона не була просто кулінарним експериментом. Це було щось більше. Експеримент над реальністю.

— Я не вірю, що це випадковість, — тихо додав Ерік. — Я працював над цим соусом раніше. Коли був ще з Ратоном. Це була бета-версія. Ніхто не знав, що він збирається використати її у фестивальній піці. Я думав, він знищив партію.

— Очевидно, не знищив, — сказав Вирій. — І ти — єдиний, хто вживав її регулярно. Напевно, ще тоді. Ти не помічав змін?

— Ні. Або... — Ерік затнувся. — Були моменти, коли я прокидався з відчуттям, ніби щось говорив уві сні. Або… ніби хтось інший говорить у мені. Я думав, це реакція на стрес.

— А тепер це стало частиною тебе, — сказала Лея. — І ми не знаємо, що ще може прокинутись разом із цим голосом.

Тиша знову нависла.
Аж раптом на столі щось засвітилося. Лєя озирнулася: шматок піци, той самий, переможний, усе ще зберігав форму, хоча мав давно розсипатись. На його поверхні — крихітна зелена крапка, що пульсувала.

— Що це? — спитала Тесса.

— Це… не соус. Це… — Лея наблизилась і взяла пінцетом обережно — маленьку, блискучу зелену кульку.

— Каперса? — здивувався Вирій.

Лея вже звірялась із базою:
— Не проста. Це Ехо-9. Рідкісна каперса з відкладеним ефектом. Викликає часові спіралі. Вони зазвичай мікроскопічні, але... якщо її активовано у великому масштабі, вона могла створити…