11.8 — Віртуальна начинка

— Готово, — пробурмотів Вирій, натискаючи останню комбінацію клавіш. — PizzaNet-9000 розпаковано. Нас чекає подорож у шлунок спогадів.

Перед ними світився екран із багаторівневою архітектурою меню. Кожен розділ був кшталт блюдо:
BASE CRUST, FLAVOR MEMORY, EMOTION EMBED, TASTE LOOP, STORY FILLING, VOID SAUCE (beta).

— Що за «Void Sauce»? — Лея скривилась. — Яке ще соусне небуття?

— Це, здається, тестова функція. Але нам важливіше оце, — Вирій клікнув на TASTE LOOP.

І все зависло.

На кілька секунд у кімнаті стало тихо, ніби хтось вимкнув не тільки звук, а й саме повітря. Потім екран ожив. Перед ними відкрилась сітка з пульсуючих точок, кожна з яких була сесією користувача під час фестивалю. Десятки, сотні відвідувачів, кожен з унікальним профілем смакових уподобань.

— Тут все, — прошепотіла Тесса. — І навіть те, чого ми не пам’ятаємо.

Їхній власний профіль — код під назвою AGENCY-THREE — теж був тут. Активований саме в той момент, коли вони стояли на сцені, отримували нагороду. Коли… все мало бути щасливо.
— Подивіться, — Лея наблизила дані. — Наші смакові петлі були націлені не на емоційний комфорт, а на просторову прив’язку. Програма змушувала нас повертатися в один і той самий момент.

— Ага, — підхопив Ерік. — Кожен раз, коли ми куштували цю “переможну” піцу, наш мозок вважав, що ми ще на фестивалі. І так — знову, і знову, і знову. В одному й тому ж місці. В одному стані.

— Це і є taste-loop, — озвався Вирій. — Але не просто емоційний, а просторово-закільцьований. Інакше кажучи… нас зациклити в моменті — це було не побічне явище, а функція.

— Яка знищила тиждень, — прошепотіла Тесса. — Ми справді не жили його. Ми були в смаковій проєкції простору. У віртуальній начинці.

Один із записів користувача мав незвичне позначення: UNREGISTERED // NULLCAT.

— Знову він, — сказала Лея. — Я бачила цей тег на фрагменті з коробки. Той силует в тіні.

— Але якщо він не був зареєстрований… — Вирій зупинився. — То хто міг змусити систему приймати його сигнали?

Ерік уже занурювався в дані. І знайшов те, що не мало існувати.

— Подивіться сюди. NULLCAT був автором змін у коді taste-loop. Саме він додав цей фрагмент:

loop_on_scent: true bind_to_space: 127.0.0.1 erase_temporal_delta: 604800s 

— Сім днів, — прошепотала Тесса. — Він стер нам сім днів.

— Не стер. Переписав, — поправив Вирій. — Ми жили, діяли, можливо навіть… розслідували. Але інша частина нас. Не ця. Ми просто не пам’ятаємо.

— Тобто… — Лея стисло вдихнула. — Нас зафіксували на моменті, дали нову реальність, замкнули на смак, і випустили назад. А ми навіть не помітили.

— І головне, — додала Тесса. — Ми всі бачили… кота. На сцені. Але зараз його нема ні в нашій пам’яті, ні в офіційних записах.

— А в коді? — запитав Вирій.

Тиша. Потім Ерік ввів запит NULLCAT у розділі «Story Filling».

І з’явилось одне слово:

LOADER

— Що, до біса… — пробурмотіла Лея. — Кіт — завантажувач?

Екран мигнув. В центрі — фото сцени з фестивалю. Вони, переможці. Усміхнені. Тесса в підстрибуванні, Вирій в моменті рідкісної усмішки, Лея обіймає коробку з піцою.
І — там. Позаду.
Кіт. Чорний. З великими білими вухами. На голові в нього — навушники.

— Ми ніколи не чули, як він говорить, — прошепотала Тесса. — Але він завжди був поруч.

— І ніхто з нас… — Лея повільно розширила очі. — не пам’ятає, як він з’явився.

— Саме час згадати, — відповів Вирій. — Бо якщо він справді завантажувач — він може тримати в собі не лише код…

— А й саму зниклу реальність, — завершив Ерік.