Хроніки Пі і Ца: детективні історії

11.3 — Квиток без дати

— Сюди, — кличе Лея, нахилившись біля іржавої решітки. В руці — зім’ятий квиток із коробки в офісі.
На ньому — блискучими літерами:
Фестиваль Піци-Коду. Вхід за обраним рецептом.
Але — жодної дати. Навіть QR-код виглядає дивно: малюнок постійно змінюється, ніби... реагує на погляд.

Вони стоять на краю покинутого парку. Замість сцени — гнилі 

ящики. Замість яскравих парасольок — самотній брудний стіл, на якому хтось залишив розірану коробку з-під піци й… пластикову оливку.

— Хіба це фестиваль? — бурчить Ерік, оглядаючись. — Тут хіба що фестиваль розчарування.

— Почекайте, — Вирій притримує його за плече. — Ви це чуєте?

Всі завмирають. І в наступну мить — вжух — світ навколо миготить. Майданчик вкривається штучним світлом, на секунду з’являється сцена з неоновим написом PIZZA CODE FEST’25, запах гарячої піци з розмарином і копченою грушею проноситься повз них, змішуючись з оплесками, чийсь голос кричить «ПРИВІТАЙТЕ НАШИХ ГОЛОВНИХ ГОСТЕЙ!» — і все зникає.

— Оу. Вперше в житті мені схотілося мати брекети — можливо, вони допомагають ловити цей сигнал, — Лея моргає.

— Це не галюцинація, — тихо каже Тесса. — Ми щось побачили. І… відчули.

— Більше того, — Ерік нахиляється до асфальту, де проступає дивна пляма — на вигляд як засохлий томатний соус, але в ньому… блищить сіль? — це було щойно. А отже, щось ще живе у цьому просторі.

Вирій бере квиток. Торкається до нього пальцем — і знову глюк. Тепер він бачить короткий фрагмент — ніби уривок відео: Лея в червоній масці веде кулінарне шоу, Тесса жонглює начинкою, Ерік за пультом. А він сам — читає щось у 

мікрофоні. Навколо — сцена, публіка, лазери з запахом маринаду.

Він кліпає. Все зникає. Тиша. Лише вітер жене розіраний рекламний плакат, на якому читається уривок:

«…час у піці — це більше, ніж тісто. Це код.»

— Ми були тут, — каже Вирій. — Ми справді були. І, здається, це був виступ. Для когось.

— А тепер усе стерто, — додає Лея, стискаючи квиток. — Але не повністю. Щось… просочується.

Вона кладе руку на металевий стовп. І той знову глючить — перетворюється на кіоск із піцою, на екрані — меню, яке обертається мов карусель: МЕМ-ПІЦА, НАПІВПРАВДА-ЧОТРИСИРНА, ПАРМЕЗАН У ПІСНІ. І зникає.

— Це як… смакові відлуння, — каже Тесса. — Я читала про це в звітах з архівів Лабораторії Гастроклонів. Вони тестували нову технологію: смак як часовий тригер. Якщо ти з’їдаєш певну піцу — мозок «відкриває» тобі спогади. Але якщо прибрати тіло піци — залишиться тільки фантом. Як у нас.

— То ми пам’ятаємо не тиждень, а… тіло тижня, — жартує Ерік. Але в нього голос трохи тремтить.

І тут Лея нахиляється до шматка бетону з дивним візерунком. Там — ще один квиток. Він виглядає ідентично, але на ньому є напівстертий підпис:
«Сер Часник — почесний голос гастрочасу»
— Що за… — Тесса рвучко витягає телефон.

Усі мобільники одночасно вібрують. Повідомлення:
«Зверніться до Сера Часника. Він знову римує».

— Повертаємось додому, — каже Вирій. — У нас, здається, почав говорити холодильник.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше