10.11 — Тост, промова і обійми

У вікно пробивалось затишне вечірнє світло, ніби й воно саме хотіло хоч трошки посидіти з ними після всього. В офісі пахло свічками, карамеллю і пилом — тим самим, справжнім пилом, а не цифровим з реальності-кіборгів.

На столі стояв торт. Біло-фіолетовий крем і напис у стилі майже дитячого почерку:

«10 пригод і жодної втрати розуму (майже)»

— Вибач, але в шостій реальності я точно кричала на електрочайник, — прошепотіла Лєя.

— А я трохи закохався в тостер. Але це був не я. Це був кавоварко-я. — зізнався Вирій.

— Я не скажу, що плакала під час мюзиклу, але… — почала Тесса.

— …але ми всі бачили. — додав Ерік, підморгнувши.

Вони стояли довкола столу, усі — втомлені, злегка перепечені в сенсі пережитого, але живі, теплі. І — разом.

Тесса підняла келих газованого сидру:

— Це не просто агентство. Це… ми. І наш кіт.

Вирій теж підніс келих (хоча з нього все одно вилилась половина):

— Сміх — це доказ, що ми ще живі.

Лєя, вже ковтаючи другу ложку торту, сказала з повним ротом:

— Я люблю вас. Але ще більше — сюрпризи. І піцу.

І, нарешті, Ерік, що тримав келих обома руками, бо не довіряв йому після пригоди в реальності-холодильнику:

— Я не зраджував у цьому розділі. Тост?

— Тост! — усі в унісон.

Вони торкнулись келихами. Мить тиші. Потім — гуркіт феєрверків над дахом. Лєя скрикнула:
— «Я їх не замовляла!»

— Я думала, що це зробив ти, — сказала Тесса, показуючи на Вирія.

— Я думав, що це ти, — показав він на Еріка.

Ерік повільно повернувся до єдиного підозрюваного, який сидів у кутку, вилизуючи вуса біля коробки з феєрверками.
— Кіт.

І тут…

Торт — геп! — впав зі столу. Кіт, не розгубившись, одразу встромив у нього мордочку. Його очі замерехтіли знайомим мерехтливим світлом.
Як… та сама сфера.

— Стій… — прошепотала Тесса, повільно наближаючись. — Всі реальності. Все те божевілля. Всі ці "випадковості". Хто єдиний не змінився жодного разу?..

Кіт підняв голову. Повільно. І… підморгнув.

— Я… я нічого не стверджую, — промовив Ерік, — але цей пухнастий агент щось знає.

— Більше, ніж ми всі разом. — сказала Лєя. — Можливо, саме він…

Кіт ліг на спину. Його лапка випадково натиснула на пульт.

Вмикнувся проєктор. На стіні з'явився кадр із них усіх у тостері. Потім у мюзиклі. Потім у нуарі. І нарешті — просто в офісі.

Останній кадр: кіт сидить за пультом. У темряві. І… керує.

Проєктор згас.

Мовчанка.

— Добре. — Тесса повільно вдихнула. — Наступного разу — ми його ставимо на зарплату.

— Я вже записав його в штат. Він підписав лапою. — підтвердив Вирій.

— Назва посади? — спитала Лєя.

— Керівник міжреальностей.

Кіт позіхнув. І блиснув.

Фінал. Обійми. М’які, трошки кремові — бо хтось із них упав у залишки торта.