8.20 - Інтерв’ю головних із другорядними героями та злодіями

1. Інтерв’ю з Паном Ратоном (ведуча — Лєя)

Світло софітів падає на маленький столик у кутку кафе «Синій Базилік». Пан Ратон, мишачий кулінар, сидить за столом з горнятком чорної кави. Лєя, у своїй легкій та проникливій манері, починає:

Лєя:
— Пан Ратоне, давайте прямо: поразка на конкурсі «Шматок року» через оливки — це стало для вас справжнім шоком чи було закладено в сценарій вашої кулінарної драми?

Пан Ратон:
(з сумом, але з іскоркою гордості)
— Оливки… Вони для мене не просто інгредієнт, це як музика, що змушує танцювати смак. Так, поразка була болючою, але я вірю, що справжній кулінар завжди має шанси на реванш. Моя історія не завершена.

Лєя:
— І все ж, скільки оливок ти змінив після того конкурсу? Мабуть, ти досі шукаєш ідеальний баланс?

Пан Ратон:
(посміхається)
— Шукаю не баланс, а відвагу. Страх втратити свою душу — ось що дратує найбільше. Але тепер я навчився бути гнучким. Трохи менше оливок, більше пригод.

(Лєя підморгує, публіка сміється)

2. Інтерв’ю з Фердинандо, свідком вантажівки (ведучий — Вирій)

Звуки дощу за вікном, тиха музика в офісі агентства. Вирій сидить навпроти Фердинандо — високого, трохи нервового чоловіка середніх років.

Вирій:
— Фердинандо, ти став ключовим свідком у справі про вантажівку з пепероні. Розкажи, що ти насправді бачив тієї ночі?

Фердинандо:
(похмуро)
— Було темно. Я саме повертався додому, коли побачив, як вантажівка раптово зупинилась біля кафе «Синій Базилік». Двері відчинились, і я помітив кілька фігур. Вони не виглядали, як звичайні кур’єри. Було щось… не таке.

Вирій:
— Ти бачив обличчя? Чи був хтось знайомий?

Фердинандо:
— Один із них… нагадував когось із агентства. Але я не наважився підійти ближче.

Вирій:
(нахиляється вперед)
— Чому не наважився? Чого боявся?

Фердинандо:
(зітхає)
— Страху бути втягнутим у щось, що мене перевищує. Але я знаю, що правда важлива, навіть якщо вона страшна.

3. Інтерв’ю з Кларою, працівницею кафе «Синій Базилік» (ведуча — Тесса)

Світло падає через вітрину кафе, тіні танцюють на стінах. Клара, юна й енергійна, з легкою посмішкою на обличчі, тримає чашку з кавою.

Тесса:
— Клара, ти працюєш тут уже кілька місяців. Як ти ставишся до всіх цих таємниць і змін, що відбуваються навколо?

Клара:
(задумливо)
— Це як життя — смачно і несподівано. Я бачу, як агентство росте, і хоч іноді лячно, я вірю в них. Особливо в Лєю — вона тут, як свіжа спеція, що робить усе цікавішим.

Тесса:
— А як щодо фан-клубу Пана Ратона? Чи правда, що вони можуть бути причетні до зникнення вантажівки?

Клара:
(загадково)
— Фан-клуб — це окрема історія. Вони люблять Ратона, але іноді любов переходить межі. Я бачу, що є щось темне за усмішками.

4. Інтерв’ю з Єнотом, колишнім суперником Пана Ратона (ведучий — Ерік)

Нічний бар, світло лампи, Ерік сідає навпроти Єнота — худорлявого чоловіка з хитрим поглядом.

Ерік:
— Єноте, ти програв у конкурсі «Шматок року». Що ти думаєш про Пана Ратона і всю цю історію з оливками?

Єнот:
(посміхається з сарказмом)
— Оливки — це лише привід. Конкурс був більше про політику, ніж про смак. Ратон занадто емоційний, занадто впертий. Він дозволив почуттям керувати кухнею — і програв.

Ерік:
— А ти? Ти не дозволяєш почуттям керувати?

Єнот:
(нахиляється ближче)
— Я — мисливець. Я дію холодно і точно. Почуття — це слабкість, яку я не можу дозволити собі мати.

5. Інтерв’ю з Хранителем Лабораторії Гастроклонів (ведуча — Лєя)

В лабораторії — холодний метал і химерні машини. Хранитель стоїть у білому халаті, маска наполовину прикриває обличчя.

Лєя:
— Ти охороняєш секрети Гастроклонів. Що ти думаєш про втручання у природу смаків?
Хранитель:
(голос холодний, але впевнений)
— Ми не просто клонуємо смаки. Ми намагаємось створити майбутнє їжі. Це революція, що змінить світ. Але з великою силою приходить велика відповідальність.

Лєя:
— А чи буває, що ти сумніваєшся?

Хранитель:
(з паузою)
— Іноді. Але сумніви — це для слабких.

6. Інтерв’ю з Архітектором (ведучий — Вирій)

У тіні лабораторії стоїть Архітектор — загадкова фігура, обличчя не видно, лише холодні очі.

Вирій:
— Архітекторе, ти створив технології, які змінили все. Що було твоєю кінцевою метою?

Архітектор:
(голос низький, впевнений)
— Світ завжди шукає порядок у хаосі. Я лише дав йому інструменти. Але чи варто було це робити? Запитай у тих, хто постраждав.

Вирій:
— Ти визнаєш, що твої винаходи викликали більше проблем, ніж вирішили?

Архітектор:
(з посмішкою в голосі)
— Прогрес ніколи не буває безболісним.