8.18 - Інтерв’ю з Чорним Вирієм

Камера повільно наближалась до фігури, що сиділа в глибині кімнати, напівзануреній у напівтемряву. Чорний Вирій — темний двійник, з обличчям, що водночас і знайоме, і чужинецьке. Його очі світяться холодом, але в глибині можна побачити відблиск тривоги, наче в пустелі — оазис, захований від сторонніх.

Він неспішно поправляє край плаща і кидає холодний, але уважний погляд у камеру.

Ведучий: "Ти — тінь Вирія, його альтер его, і водночас — повна протилежність. Розкажи, як ти бачиш себе у цій грі світла і тіні?"

Чорний Вирій: (спокійно, з натяком іронії) "Світло не існує без тіні, так само, як день — без ночі. Я — частина нього, яку він боїться визнавати. Моя суть — це правда, прихована за його маскою. Іноді бути темрявою — це не про зло. Це про те, щоб бути собою, не ховаючись."

Ведучий: "А що ти думаєш про його... людяність?"

Чорний Вирій: (повільно усміхається, майже ніжно) "Він сповнений страху і надії, що світ можна змінити добром і чесністю. Це його сила і слабкість водночас. Я... я не маю права на таку розкіш. Мені доводиться приймати світ таким, яким він є. Він обирає світло, а я — тінь. Ми баланс, але я часто відчуваю себе вигнанцем."

Ведучий: "Що тебе найбільше дратує в ньому?"

Чорний Вирій: (похмурішає, стискає кулаки) "Його ілюзії. Віру, що все можна виправити словами і добротою. Він забуває про холодну логіку, про ціну, яку треба платити. Іноді мені хочеться витягнути його із цих мрій і показати справжній світ — без прикрас і фальші."

Ведучий: "А чи є моменти, коли ти заздріш йому?"

Чорний Вирій: (з несподіваною ніжністю) "Так. Йому дозволено відчувати любов, сумніви, надію... Я не пам’ятаю, коли востаннє дозволяв собі бути таким. Інколи мені хочеться зняти цю броню і просто бути."

Ведучий: "Що б ти хотів сказати Вирію, якби був з ним наодинці?"

(Він замовкає, дивиться вниз, збирає слова.)

Чорний Вирій: "Не бійся темряви, бо вона — частина тебе. Не відштовхуй мене, бо без мене ти не будеш повним. Ми дві сторони однієї душі. І якщо ти приймеш це, то знайдеш справжню силу."

В кімнаті на мить повисла тиша, тільки легкий шелест тканини і приглушене дихання Чорного Вирія.

Ведучий: "Як ти бачиш ваше спільне майбутнє?"

Чорний Вирій: (сміється тихо, майже сумно) "Поки він живий, я теж живу. Можливо, колись ми зіллємося, і тоді світ побачить не роздвоєння, а єдину сутність. Але поки — ми граємо цю гру тіней. І в ній немає простих правил."

Він повільно піднімає руку, ніби простягає її у простір, і його губи прошепотіли:

"Не забувай: без тіні світло не має сенсу."

Камера віддаляється, залишаючи глядача наодинці з питаннями, які залишились у повітрі.