8.8 — Інтерв’ю з Вирієм та Леєю

Світло софітів трохи розпливалося в теплому відблиску студії, і камера повільно наближалась, зловивши момент, коли Лєя і Вирій зайшли разом. Вона — з легким безладом у волоссі, що стирчало кількома пасмами, ніби вітер невчасно вкрав гребінець, і сяючою усмішкою, в якій читалась легка кокетливість. Він — у темному светрі, який підкреслював плечі, з чашкою зеленого чаю в руках, трохи розгублений, наче тільки що прокинувся від глибоких роздумів. Коли вони сіли поруч, то їхні плечі випадково торкнулися — і замість холодної віддалі між ними проскочила невловима іскорка.

Ведучий: "Отже, перше питання: яке ваше перше враження одне про одного?"

Лєя: (усміхається, ледь ковзаючи пальцем по краю чашки) "Знаєте, я думала, що він — бот. Такий суворий, з чіткими алгоритмами в голові. Навіть уявляла його як того, хто каже тільки по шаблону і живе за розкладом. Але потім... однажды я побачила, як він нахилився до зів’ялої рослини в офісі і м’яко прошепотів: 'Ти ще тримайся'. І в його очах з’явився такий біль і турбота — що я зрозуміла: під цією маскою холодності ховається дуже тепла душа." (Вона крадькома глянула на Вирія і тихо додала) "І це мене зачепило."

Вирій: (потирає потилицю і посміхається, трохи червоніючи) "А я, коли побачив Лєю вперше, подумав: 'Це не просто людина, це стихія'. Не якась там проста буря — а та, що змінює все навколо, ламає ландшафти душі і змушує тебе шукати нові береги. І сказав собі: 'Обережно. Це не про логіку. Це про життя, і ти маєш бути готовий.'"

Ведучий: "А що найбільше дратує в одному одному?"

Лєя: (нахмурюється, грайливо штовхає його в плече) "Він зникає в своїх формулах! Ось сидить, мовчить, світяться екрани, клацає клавіатура, а я кричу: 'Чуваче, життя поза кодом, хочеш уваги?!' А він ніби в іншому світі, годинами не помічає ні їжі, ні сну, ні кота, який вже почав бурмотіти з голоду." (Вона сміється і додає) "Зате коли з’являється, виглядає, наче прокинувся від глибокої медитації."

Вирій: (робить сумний вираз) "А вона... може влучити жартом, наче шпилькою у саме серце. Здається, смішно — але я потім тиждень переосмислюю все це і навіть записую у щоденник."

(Лєя нахиляється до нього і підморгує) "Це я тебе треную бути гостріше, щоб не забував — життя не тільки формули."

Ведучий: "Який момент із ним/нею вам запам’ятався найяскравіше?"

Лєя: (погляд стає теплим, майже мрійливим) "Пам’ятаю ту ніч у штабі, коли все було темно, генератор барахлив, а ми сиділи, пили чай з кардамоном і просто мовчали. Це було не просто мовчання — це було розуміння без слів. Відчуття, що, навіть коли світ зупиняється, ти не сам."

Вирій: (посміхається, згадуючи) "Я не забуду, як вона вклеїла на мої схеми наліпки з котиками. Я сперше злився, але потім кожного разу, глянувши на них, посміхався. Вона внесла хаос — і зробила мою науку людяною." (Він повертається до Лєї і тихо каже) "І коли ти поранилася і я ніс тебе півтора кілометра... я не сказав ні слова, але це був мій спосіб сказати, що я буду поруч, що б не сталося."

(Лєя, трохи червоніючи, доторкається до його руки) "Я знала, що навіть якби вибухнув весь світ, я в безпеці поруч із тобою."

Ведучий: "А якщо б ви могли сказати одне одному щось, що досі не казали — що б це було?"

(Довга пауза. Вони дивляться одне одному в очі, ніби вимірюючи вагу слів.)

Вирій: (повільно, голосом, що майже тремтить) "Я досі шукаю себе. Не знаю, хто я є насправді. Але якщо я — хтось, то це той, хто поруч з тобою. І коли все зітреться, я почну своє життя з твого імені."

Лєя: (посміхається крізь сльози, стискаючи його руку) "Я часто жартую, щоб приховати страхи. Але якщо ти впадеш — я не дозволю тобі зникнути. Я зберу тебе по шматочках, навіть якщо ти забудеш, ким був. Бо я пам’ятаю нас за двох."

(У цей момент їхні погляди зустрічаються, і між ними пролітає тихий подих — ніби світ навколо на мить зупинився.)

Ведучий: "І наостанок: що б ви хотіли, щоб інші знали про ваші стосунки?"

Лєя: (підморгує) "Він цілується набагато краще, ніж програмує. І це, повірте, справжнє досягнення." (Нахиляється ближче і ледь торкається губами його щоки.)

Вирій: (почервонівши) "Це був комплімент?"

Лєя: "Натяк. Але якщо хочеш — після ефіру повторимо." (Вона посміхається з викликом.)

(З-за камер чути Еріка: "Нам би такий рівень емоційної стабільності...")

(Всі сміються. Камера повільно віддаляється, а на обличчях Лєї і Вирія світиться тепле, справжнє почуття.)