8.7 — Інтерв’ю з Тессою та Еріком

Камера увімкнена. Світло м’яке, тепле. Тесса і Ерік сидять поруч, трохи надто близько, ніж треба для «просто колег». Обоє — у цивільному, але в очах усе ще грає післясмак пригод. Позаду чутно шарудіння — хтось із команди гріється чаєм або намагається не сміятися вголос. Перше запитання ще не прозвучало, а між ними вже тягнеться невидимий шнур — струм напруги, тепла, історій, які вони пережили разом.

Запитання 1: Яке твоє перше враження про нього/неї?

Тесса: (зніяковіло усміхається) Чесно? Я думала, він нестерпний. Зарозумілий, мовчазний тип з тінню на обличчі і диким поглядом. Але тоді він подивився на мене, і я побачила щось інше — біль, який він не показує. І якийсь... порожній голод. Як ніби шукав когось, кому міг би довіритись.

Ерік: (посміхається куточком губ) А я подумав: "О, ця — точно мене ненавидить." Але потім вона... сказала мені правду, від якої інші мовчали. І я зрозумів, що в ній більше сили, ніж у цілій армії.

(пауза)

Тесса: А ще він вперше поділився зі мною кавою. Не сказав ні слова. Просто поставив чашку поруч. І пішов. Це було більш відверто, ніж будь-яке зізнання.

Ерік: Це був єдиний спосіб показати, що я помітив її. І хотів, щоб вона залишилась. Я ще не знав, як говорити з людьми. З нею — особливо.

Запитання 2: Що тебе найбільше дратує в ньому/ній?

Ерік: Її схильність лізти в небезпеку раніше, ніж встигну одягнути бронежилет. І те, як вона примудряється бути чесною навіть тоді, коли краще було б збрехати.

Тесса: Його схильність мовчати тоді, коли я потребую слів. І зникати. Знову й знову. Як тільки стає занадто близько.

(пауза)

Тесса: Але водночас саме це і тримає. Бо коли він повертається — він повертається по-справжньому.

Ерік: І вона не чекає пояснень. Вона просто... ставить чайник.

Запитання 3: Який момент із ним/нею ти пам’ятаєш найяскравіше?

Тесса: (глибоко вдихає) Коли я прокинулась після... після тієї справи, і він тримав мене за руку. Його пальці були в крові, його очі — червоні, але він сидів. І не відпускав.

Ерік: Коли вона вистрілила в мене. (усміхається) Смішно, але... це був момент істини. Я тоді зрозумів, що довіряю їй навіть тоді, коли вона націлилась мені в груди.

(пафос обривається сміхом)

Ерік: І ще той раз, коли ми впали в бруд на завданні, а вона сиділа зверху і кричала: "Це не я його штовхнула!" І весь базар аплодував.

Тесса: (сміється до сліз) І ще той раз, коли ти приготував мені "пасту" з... чим це було? З кетчупом і м’ятними льодяниками?

Ерік: Це була імпровізація! І взагалі — ти вижила.

Тесса: І вижила я ще після того, як ти вперше вирішив поцілувати мене просто посеред стрілянини. Хто так робить?

Ерік: Я — бо це був єдиний момент, коли ти нарешті замовкла.

(вибух реготу з-за камери)

Запитання 4: Якби ти міг/могла сказати йому/їй щось, що ще не казав/ла — що б це було?

(пауза. Вони мовчать. Потім Тесса першою говорить.)

Тесса: Я не боюсь більше помирати. Я боюсь втратити тебе знову. Не фізично. А отак, коли ти ховаєшся за своїм мовчанням. Я хочу бути поруч, навіть якщо це означає розгадувати тебе шматочками.

Ерік: Я боюсь лише одного — що колись стане спокійно. І ти підеш. Бо я звик боротись. Але я вчуся бути поряд. Не просто поруч — бути з тобою.

Тесса: (усміхається, з вологими очима) Це — вперше?

Ерік: Можливо. Але з тобою — вперше по-справжньому.

Тесса: Я бачила тебе у найгірші твої миті. І все одно хочу залишатись.

Ерік: А я бачив тебе у найсвітліші. І завжди боявся, що їх зламаю. Але ти — сильніша, ніж мої страхи.

(пауза)

(За кадром чути, як Лея шепоче Вирію: "Ну все. Зараз або поцілуються, або влаштують вибух.")

(Тиша. Потім Тесса і Ерік синхронно повертаються до камери і кажуть:)

Разом: І досі жодного ідеального побачення.

(Сміх, аплодисменти, завіса.)