8.5 — "Тесса і Лея: у пошуках сенсу і сенсейшну"

Локація — кафе з бархатними кріслами, кольоровим неоном і підносами з безглютеновими мікропіцами. Два мікрофони, два смузі. Третій — лежить, бо Лєя каже, що один звукопередавач заважає її «естетичній аурі».

Журналістка (в екстазі):
— Ви — найсильніший жіночий дует у світі детективів! Ну скажіть, чесно: хто з вас головна?
Тесса (усміхається криво):
— Головна? У нас як у лазанії: якщо діставати по одному шару — все розвалиться.

Лея (зі свіжою маскою на носі):
— Це вона натякає, що я сирна скоринка. А насправді — я мозок. І трохи муза. Ну і куратор стилю, звісно. Без мене в офісі були б… ковдри на стільцях.

Тесса:
— А от без мене було б тільки какао і скляні баночки з емоціями на етикетках типу «меланхолія середа».

Лея:
— До речі, це була геніальна серія, і ти плакала, коли нюхала «недообійми від Еріка».

Тесса (шепоче в мікрофон):
— Вона теж плакала. Від базиліку. В неї алергія.

Журналістка:
— Ви дуже різні. Як вам вдається не вбити одна одну?

Лея:
— Я просто не розповідаю їй, скільки шоколаду купила насправді. І не коментую її зачіску до 11 ранку.

Тесса:
— А я просто дозволяю їй тримати у ванній голографічну жабу. Вона її годує світлом. Це дорого, але мир того вартий.

Журналістка:
— А тепер трохи провокаційне: вам коли-небудь подобався один і той самий хлопець?

(обидві мовчать рівно 2.3 секунди, потім хором):
— НІ.
Лея (повільно):
— У нас абсолютно різний смак. Я — інтелект, естетика, трохи таємничості.

Тесса (із насмішкою):
— А я — тепло, драма, і той, хто не встигає зняти рукавиці, бо вже обіймає.

Лея (підморгує):
— Звісно, Ерік — виняток. У нього свої фан-клуби. Навіть серед холодильників.

Журналістка:
— А з ким було складніше — Ца чи Ерік?

Лєя (посміхається):
— З Ца. Бо з ним треба говорити правду. Він її відчуває. А іноді хочеться збрехати, що нова сукня — це частина розслідування.

Тесса:
— А Ерік — це як старий детективний роман. З потертою обкладинкою, трохи крові, багато кави… і сторінки, які ти перечитуєш, бо не віриться, що все так закінчилось.

Журналістка:
— Ви щасливі?
Лєя:
— У мене нова палітра тіней і хлопець, який дивиться мені в очі, навіть коли я мовчу. Думаю, так.

Тесса (дивиться вдалечінь):
— Я щоранку прокидаюсь і пам’ятаю, що маю справу, яка більша за мене. І друзів, які залишаються навіть після сварок. Це, мабуть, щастя. Навіть якщо іноді я забуваю, де залишила ключі. І серце.

Журналістка:
— І останнє: якщо б вам дали шанс повернутись у минуле…

Лея (зітхає):
— Я б зупинила себе, коли купувала ту рожеву спідницю з бананом.

Тесса:
— А я б сказала собі: "не соромся того, кого любиш. Навіть якщо він програмований мовчати про це."

(пауза, усмішки, тост смузі)