Хроніки Пі і Ца: детективні історії

8.4 — Ерік. Темна сорочка, прихована карта

Локація — напівтемна кімната в індустріальному стилі: цегляні стіни, стара лампа, м’який шкіряний диван. Камери вже знімають, але Ерік мовчить, поки не запалює сигарету… яку одразу гасить, бо це прямий ефір.

— Ерік, ви — єдиний з учасників, хто то з агентством, то ні. Ви як комета.
Ерік (усміхається куточком губ):
— Комета лишає слід. Але спалює атмосферу.

— Чому ви пішли з агентства тоді?
— Було задушно. Забагато емоцій. А я не люблю задихатись.
— А повернулись чому?
— Бо Тесса сказала «ти потрібен». Я ще не навчився цьому відмовляти.

— Ви досі… відчуваєте щось до неї?
(пауза, довша за годинник у мовчазній кімнаті)
— Я відчуваю все. Завжди. Просто… не завжди показую. Іноді найщиріші речі лежать за мовчанкою. Як ніж у кишені — там, де не видно.

— Ви заздрили Ца?
— Ца — зібраний, точний, ідеальний… на перший погляд. Але я — людина. І як би це не звучало — у мене більше болить. А значить, більше значить.

— То він — штучний?
— Він — справжній. Просто з інструкцією. А я — з травмами.

— Вас лякає Вирій?
— Ні. Але він мені нагадує, ким я ніколи не стану. Іноді я заздрю. А іноді — щиро захоплююсь. Це… складно.

— Ви більше злочинець чи герой?
(сміється)
— Залежить, хто питає. Мама — каже герой. Прокуратура — не впевнена. А Тесса… вона бачить у мені когось, ким я хочу бути. І тому я ще тут.

— Найбільший ваш страх?
— Забути, ким я був. І залишитись ким мене зробили.

— Найінтимніший секрет?
— У мене вдома під подушкою... записка від Тесси. Вона написала її, коли ми тільки починали працювати. Там лише два слова: "Вірю. Завжди." Я перечитував її щоразу, коли здавався.

— Якби могли щось змінити… що б це було?
— Я б не цілував її в ту ніч. Бо після того все стало надто реальним. І надто крихким.

— Ви все ще її… кохаєте?
(глуха тиша, мікрофон ледь ловить подих)
— А ви все ще пам’ятаєте запах першої весни, що обпік щоки теплом? От і я.

— І останнє. Якщо б вам дали можливість почати з нуля — почали б?
— Ні. Бо навіть болючі речі — мої. І без них я був би порожній. А зараз я… хоч трохи, але справжній.

Камера згасає. Ерік одягає темні окуляри, встає й майже не чутно кидає:
— Справжні інтерв’ю — не перед камерою. А коли хтось лишається після. Тесса колись лишилась.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше