8.2 — Лєя. Іронія, яка пахне ваніллю та небезпекою

Сцена — веранду агентства перебудували під студію. Тло — книжкова шафа, поліція з керамічних єнотів на поличках, рожева лампа у формі серця.

Вона сідає в крісло з візерунком чорнильних квітів. Знімає сонцезахисні окуляри, не глянувши на ведучу.

— Лєя, ви — мозок агентства?
Лєя (посміхається, закидаючи ногу на ногу):
— Мозок, нервовий вузол і трохи жовчі.

На екрані мигтить титр: «Пі. Не плутати з числом — ця має межі. Але мінливі.»

— Чому Пі?
— Це перша літера прізвища. І константа, яку ніхто не розуміє до кінця.
— Ви про себе?
— Ні, про свій настрій. Себе я розумію — іноді.

— Яка ваша найбільша слабкість?
— Тільки одна? Вибачте, я колекціоную.
— Давайте першу з колекції.
— Мені подобається вирішувати чужі проблеми, бо тоді не доводиться розбиратись із власними.

Ведуча замовкає. За кадром чутно, як оператор шепоче: «Ауч».

— Ваша суперсила?
Лєя (без паузи):
— Сарказм у смертельних дозах. І здатність вгадувати, коли люди брешуть, навіть якщо брешуть собі.

— Стосунки з Вирієм?
— Складно. Як термомікс, що іноді підривається.
— Але ж ви… разом?
— Ми — процес. Я не довіряю тому, що не змінюється. А він — клон з прогресуючими емоціями. Це як цілувати грім. І просити ще.

— А з Тессою? Ви дружите?
— Так. Але іноді я хочу її струснути. Вона — сонце. А я не завжди в настрої для світла.

— І що тоді?
— Одягаю сонцезахисні окуляри. Або йду обіймати Вирія. Або обидва одночасно.

— Щось, чого боїтеся?
— Що я не справжня.
— Ви маєте на увазі…?
— Що я існую лише в рефлексії інших. У їхньому захопленні чи страху. А без цього — розчиняюсь.

Після цієї фрази оператор раптово втирає око. Каже, що це «дим від світла».

— Улюблений спосіб розслабитись?
— Танець. Але наодинці. У темряві. Під музику, яку не вмикала роками.
— Романтично.
— Страшно. Я тоді згадую, ким могла бути, якби не стала тією, ким стала.

— Ваш улюблений інструмент у розслідуванні?
Лєя (випрямляється):
— Погляд.
— Щось конкретніше?
— Дивлюсь — і люди починають говорити. Часто забагато. Іноді зізнаються у злочинах, яких не скоювали.

— Непстойне питання: були стосунки з кимось… за кадром?
— Зі світлом. Я фліртую з ним постійно.
— Лєя…
— Добре. Було. Одного разу. З дівчиною з фан-клубу, яка написала мені листа у віршах і надіслала шматок моєї улюбленої піци в конверті.
— Ви їли?
— Я… нюхала.

— Якщо б ви могли стерти один день зі свого життя — який би це був?
Лєя (мовчить, дивиться вбік):
— День, коли вперше зрозуміла, що Вирій може померти. І що я нічого не зможу зробити.

— Наостанок: вас запрошують на шоу "З ким ви залишитесь на безлюдному острові?" — кого обираєте?
— Еріка. Бо з нього можна зробити парус, пліт, каву, трагедію, комедію і назад у каву. А якщо виживемо — то й серіал знімемо.

Камера вимикається. Лєя поправляє волосся, встає, усміхається:

— Наступний, сподіваюсь, буде менш метафоричний. Наприклад, Тесса. Вона вміє говорити просто. Або просто говорити. Але ефект завжди wow.