7.29 — Штучна спеція

Лабораторія «Кухня без температури» виглядала як ультрастерильна пустка. Столи з ідеально гладкими поверхнями, скляні панелі, всередині яких ворушились кольорові пари. Повітря не пахло нічим. Взагалі. Це дратувало Лею.

— Як у кімнаті без емоцій, — пробурмотіла вона. — Як у серіалі про антиутопії, де всі ходять в однакових халатах і ні в кого немає кішки.

— І без сиру, — додав Вирій з напругою, переводячи погляд з панелі на панель.

Тесса тихо зітхнула. В її кишені — маленька флешка, збереження резервного образу пам’яті, що вдалось відновити після кристалу. Вона вже не могла забути — і це лякало не менше, ніж самі провали.

У центрі кімнати стояв чоловік у сріблястому фартуху. Його очі світилися зеленим.

— Вітаю, — мовив він. — Ви так далеко зайшли. Але насправді — ви нікуди не дійшли.

— Розкажи про спецію, — крок вперед зробив Ерік. — Про "Інгредієнт N". Те, що стирає й переписує пам’ять.

— Це була спеція абсолютного контролю, — голос у чоловіка був рівний, без емоцій. — Розроблена, щоб людина не сумнівалась. Щоб правда не коливалась. Щоб минуле можна 

було підлаштувати. Ми дали її тим, хто хотів забути… і тим, хто хотів, щоб інші забули.

— Ви стерли половину міста! — крикнула Лея.

— Ми врятували його від болю, — він підняв баночку, в якій тихо тремтіла рідина. — Ця есенція — синтез страху і втіхи. Крапля — і спогади перезаписуються.

— Це не врятувало. Це зламало людей, — Вирій підійшов ближче. — Вони більше не знають, що люблять, що важливо, кого вважати рідними.

Тесса мовчки дістала з кишені ампулу з Абсолютною Правдою, яку вони створили в лабіринті.

— У нас є інгредієнт проти тебе, — сказала вона.

— Ви не зможете змішати його тут. Для цього потрібен… емоційний імпульс. А у цій лабораторії немає місця для емоцій.

І тут — Вирій розвертається до Леї.

— Я все згадав. Як ми познайомились, як ти злилася, коли я вперше спалив піцу, як ти сміялась, коли ми спали у наметі під зорями… І я боюсь втратити тебе.

Він тягнеться до неї. Вона спочатку напружується… але доторкається до його руки.

— Це і є наш емоційний імпульс, — каже Лея.
Суміш спрацьовує. Абсолютна Правда вливається в лабораторну атмосферу — як спеція, що пронизує простір. Раптово простір мерехтить — і з’являються справжні обличчя: науковці, які ховались за масками, пацієнти, яких вважали зниклими.

А чоловік у срібному фартуху… просто зникає.

Епілог підрозділу

Після спалаху

Тесса стоїть біля вікна нової кав’ярні, що відкрилась замість лабораторії. Смак справжньої кави з молоком — повернувся. Вона пам’ятає все. Навіть те, чого не хотіла. Але вона готова.

— Ти добре тримаєшся, — Ерік підходить.

— Дякую. Я ще не впевнена, хто я. Але я пам’ятаю, хто ми, — вона усміхається.

Лея й Вирій сидять за столиком, сперечаючись, як краще готувати «піцу чесності». Вони знову сміються.

А місто? Воно знову починає згадувати, ким було. І ким хоче бути.