7.28 — Серце лабіринту

Вони йшли мовчки. Лабіринт з’явився з нічого — стіни, складені з блоків спогадів: газетні вирізки, фото, запах випічки, дитячі голоси, уривки розмов. Але все було... трохи не так. Кожен поворот змінював спогади. Піца з дитинства ставала сирою коржиною, замість Лєї з’являлась інша дівчина, Ерік раптом був не поруч, а серед ворогів.

— Це щось змінює наші спогади, — прошепотала Тесса. — Або — зчитує їх і грається з нами.

— Я бачив, як ти забула, як мене звати, — прошепотів Ерік. — Тільки-но. На секунду. Але я бачив.

— Це не я. Це... воно, — вона стиснула його руку. — Я не хочу забувати.

— Але хтось хоче, щоб ти забула, — Лея вдарила кулаком у стіну. — Це все вони. Ці… лабораторні виродки з «Кухні без температури». У них був доступ до мозкових карт. І щось вони туди вписали.

— Або стерли, — хрипко сказав Вирій. — Я щойно побачив себе в білому халаті, і… Тесса, я щось зробив. Щось страшне. Але не пам’ятаю що.

Лабіринт стиснувся. Стіни почали закручуватись, змикатись, наче їх тягнуло всередину.

— Бігти! — крикнула Лея.

Вони рвонули вперед. Повороти миготіли, поки не опинились у кімнаті, схожій на серце. Воно й справді билося: світло пульсувало зсередини. У центрі — кристалічний фрагмент пам’яті. Він мерехтів, ніби чекав на дотик.

— Один з нас має активувати його, — сказав Вирій. — Але тільки той, хто готовий згадати правду. Будь-яку. Навіть ту, що зруйнує все.

— Я піду, — Тесса зробила крок вперед.

— Ні, — Ерік став попереду. — Якщо щось піде не так — я втрачу себе, а ти... ти ще маєш шанс тримати команду разом.

— Ерік, я вже гублюсь у власних думках. Я щоранку боюсь не впізнати своє ім’я. А ще… — вона зупинилась. — Я пам’ятаю, що люблю тебе. Але іноді — ні. І це найстрашніше.

Ерік опустив очі.

— Тоді йдемо разом.

Вони разом торкнулися кристалу. Спалах.

Усередині кристалу був один спогад.

Вечір. Стара кухня. Тесса сидить сама, дивиться в екран. На ньому — фото, як Ерік посміхається і тримає коробку з написом: «Справжня Тесса. 100% пам’яті».

— Це… — вона прошепотіла. — Він створив мені резервну копію?

— Я… — Ерік з’явився в спогаді, трохи молодший. — Я боявся, що ти забудеш мене. Тому створив для тебе образ. Той, що мав нагадувати, хто я для тебе. Я зробив його з любові. Але потім… ти почала плутати копію і мене. І я…

— Ти зник.

— Бо не витримав, що ти більше віриш запису, ніж живому мені.

Вони вийшли з кристалу. Лабіринт зник. Навколо — лише Тесса, Ерік, Лея і Вирій.

— Що тепер? — запитала Лея. — Ми розкрили правду?

— Ні, — сказала Тесса. — Ми тільки почали розрізняти, де вона.

І вона посміхнулась. Бо пам’ятала.