7.26 — «Гість із коробкою правди»

Коли Тесса встала на ноги, а свідомість уже остаточно вирвалася з білого провалля, усі четверо — вона, Ерік, Вирій і Лея — повернулись додому. До того самого агентства на три поверхи, з дивною кухнею, гойдалкою на горищі та колекцією спецій, кожна з яких має власне досьє.

Дощ лив. Як у хорошому нуарі. Як у хорошій пісні. Як у нормальному житті.

Тесса заходила першою — трохи хиталась, але трималась на ногах з тим самим упертим блиском в очах. Ерік поруч. Вирій і Лея — позаду. Тиша була… підозріло смачна.

— Можна було б щось замовити, — пробурмотіла Лея. — Тільки не піцу. Травма.

— А я б от піцу, — відповіла Тесса. — Але з тією самою приправою. І ще трохи правди зверху.

— Тес, ти щойно вирвалась з пастки в підсвідомості. Може, чай? — Ерік запропонував із обережною усмішкою.

— Тільки якщо в ньому буде ром. І відповідь на питання, хто, чорт забирай, вкрав наш спокій, — буркнула вона, відкриваючи двері в офіс.

І там стояв він.

У темному пальті, з капюшоном. Лице — не видно. У руках — коробка з-під піци. На кришці написано від руки:

«Смак абсолютної правди не дарується. Його крадуть.»

— Ой… ще один гість з харчовими посланнями? — сухо прокоментував Вирій, знявши капюшон незнайомця.

Але… під капюшоном було… нічого. Порожнеча. Тінь. І... хруст.

Коробка відчинилася сама. Всередині не було піци. Тільки один шматок сиру, що світився. І записка:

«Наступний спогад буде останнім. Оберіть його з розумом.»

— Це погано звучить, правда? — прошепотала Лея.

— Це звучить як фінал, — сказав Ерік.

— Це звучить як… нова справа, — посміхнулась Тесса. — Але цього разу, здається, ми самі — її головні підозрювані.