7.24 — «Коли забуте тягне до себе»

— Її нема, — Лея бігала по кімнаті, що колись була кухнею лабораторії, а тепер нагадувала сцени з антирецепту апокаліпсису. — Вона щезла. Просто... зникла, Вирію!

— Я бачу, — стисло відповів він. У голосі — лід. Але в пальцях, що ковзали по пульту без відповіді, тремтіла тривога.

— Вона могла бути поруч. Десь тут. Але… — Лея зупинилась. Її голос став хрипким. — Вона забуває нас. Себе. Все.

Ерік, який досі мовчки вивчав стіну, зненацька обернувся:
— Я знаю, де вона.

— Що?! — хором вигукнули Лея і Вирій.

— Вона в кімнаті 0. Я побачив її ім’я на списку активних суб’єктів системи пам’яті.

— Ти не повинен мати доступ до цього списку! — обурено прошипів Вирій.

— І ти теж. Але ми тут. І вона там. Тому або сваримось, або рятуємо її.

Кілька довгих секунд мовчанки. Потім — синхронне зітхання.

— Гаразд. Показуй шлях, — сказала Лея. — Але якщо це пастка…

— Тоді я піду перший, — м’яко відповів Ерік.

Коридори лабораторії ніби змінилися. Хоча пройшли ними лише пів години тому, тепер вони стали довші, вужчі… і наче шепотіли.

— Це схоже на ментальне поле, — пробурмотів Вирій. — Вона всередині своєї пам’яті, а ми — в її проекції.

— Ти тільки що це вигадав? — зірвалася Лея.

— Можливо. Але звучить красиво.

— Якщо я ще раз забуду, за що на тебе злюсь, ти нагадуватимеш?

— Завжди.

— Я жартую, не зворушуйся, — пробурмотіла вона, ховаючи напівусмішку.

Вони доходять до великої двері. На ній лиш одне слово:

«Тесса»

— От чорт… — прошепотів Ерік. — Це та кімната. Там усе… почалося.

— Ти був тут? — Лея глянула на нього.

— Я був частиною цього проекту, Лєє. Як і вона. Ми всі. Але вона — єдина, хто пам’ятає не все. І тепер…

Раптом — світло згасає.

І з темряви хтось промовляє:

— Занадто пізно. Тепер вона належить нам.

З темряви виринає постать. Жінка. У фартусі.

— Мам? — ледь чутно прошепотіла Лея.

— Що?..

— Вона бачить не те, що ми. Кожен із нас бачить когось… іншого, — прошепотів Ерік. — Це захисний механізм. І якщо ми піддамось...

— Нас затягне разом із нею, — договорив Вирій.

І тоді Лея хапає ніж зі столу.

— Я знаю, як вибити правду. Навіть зі спогадів.