7.22 — «Коли памʼять їсть тебе»

— Не чіпай! — Лея майже вискочила через стіл, коли побачила, як Вирій тягнеться до страви.

— Це всього лише страва, Лей. Я хочу знати, що ми забули. Хочу... знати, хто я. До кінця, — його голос звучав спокійно, але очі — видавали бурю.

— Ми всі хочемо, — прошепотіла Тесса. — Але ж не так.

Ерік тим часом стояв нерухомо, втупившись у страву. Тарілка була порожня. Але водночас... повна. Вона виблискувала, як дзеркало, і відображала те, чого вони не хотіли бачити.

— Я бачу… себе, — сказав він. — Але не того, ким є. А тим, ким став, коли зник Марк.

— Хто такий Марк? — Тесса трималася за стіл, бо підлога почала погойдуватися, як у сні.

— Твій колишній. Мій напарник. І… мій провал. — Ерік говорив тихо, але кожне слово било, як молот.

Тиша. Густа. Неправильна.

І тут ввімкнулась плита. Вперше за весь час. У повітрі з’явився запах — щось між карамелізованим перцем і страхом.

— Ну ось, — прошепотав Вирій. — Почалось.

З темряви виступила постать. Знайома. Але не зовсім.

— МАРК?! — Тесса ледь не впала.

— Привіт, Тессо, — промовив голос із минулого. — Я не помер. Але ви мене поховали. Смак за смаком. Памʼять за памʼяттю.

— Ти… не справжній! — Лея схопила ніж.

— А що тут узагалі ще справжнє? — запитав Марк. — Ви проковтнули більше брехні, ніж правди.

Стіни змінили колір. З білого на глибоко червоний.

Температура піднялась. Лабораторія без температури оживала — з кожною новою емоцією.

— Вони змушували нас готувати страви, що переписували минуле, — Марк підійшов ближче. — І ви всі... були частиною цього. Хтось — добровільно. Хтось — ні.

Тесса відчула, як зникає останній шматок спогаду. Вона більше не пам’ятала, коли вперше зустріла Еріка.

— Я хочу знати правду, — сказала вона.

— Тоді скуштуй, — відповів Марк і підсунув їй дзеркальну тарілку.

Фінал підрозділу:

Вирій тягнеться до тарілки, щоб скуштувати замість Тесси.

Лея зупиняє його — але запізно. Страва торкається його губ. І... щось змінюється.

Очі Вирія блиснули чорним.

— Це не він, — сказала Лея, відступаючи. — Це... він.

— Хто?! — запитує Тесса.
— Чорний. Його двійник.