7.19 — “Рецепт абсолютної правди”

Десь між ніччю і світанком, коли мовчання в офісі агентства звучало гучніше за будь-які сирени.

У головній кухні агентства Пі і Ца було темно, окрім теплого світла однієї лампи, що нависала над великим столом. Поруч стояла заварка м’яти, яка вже охолола, і миска з сухариками, що ніхто не їв.

— Знаєш, — сказала Лея, крутячи в руках дерев’яну ложку, — є така думка, що правда — як ріпа. Копаєш-копаєш, думаєш, от вона, а там ще шар.

— Я думав, що це про капусту, — буркнув Вирій. Він стояв біля холодильника і, здається, намагався дивитись крізь нього.

— Та ні, ріпа. Вона ідеальна для метафори: жорстка, гірка, але справжня, — Лея посміхнулась і кивнула на плиту. — Готуватимемо?

Тесса мовчки поставила на стіл старий зошит. Обкладинка була подерта, і хтось написав чорнилом: “Правда — це страва.”

— Це був мій… колишній напарник. Він одержимий був цим рецептом. Мабуть, ще до того, як я познайомилась із вами. І я… я згадала це лише сьогодні.

— Його ім’я? — запитав Ерік. Він тримав свій блокнот, перегортаючи сторінки, як прокручував власну пам’ять.

— Не можу згадати, — Тесса облизнула пересохлі губи. — Але він завжди казав: "Є тільки один спосіб знати правду. Її треба спробувати."

Вони почали готувати.

Лея дістала з полиці маленьку скляночку, з написом “Пил інтуїції”, що пахнув базиліком і дитинством.

Вирій додав кристалізований шматочок чогось схожого на льодяник. Це був екстракт чесності, як він пояснив — той, що раніше застосовували в дуже старій лабораторії Архітектора.

Тесса вичавила сік зі старого, зів’ялого лайма. Вона не знала чому, але їй здалось, що це важливо.

Ерік витяг сторінку з блокнота. Формула. Пропорції. “1 частина минулого, 2 частини страху, 3 частини чогось, що ніколи не скажеш уголос.”

— Цей рецепт... Я його не писав. Але мій почерк, — тихо сказав він.

Вони приготували простий омлет. Без приправ. Без солі. Просто яйця й правда.
І щойно кожен зробив перший укус — простір навколо наче зміннився.

Лея опинилась перед Вирієм.
— Ти щось приховуєш, — сказала вона. — І я боюся, що це про мене.

Вирій не відповів. Він бачив у віддзеркаленні себе... але трохи інакшого. Зі шрамом на шиї. Шраму, якого в нього не було.

Тесса раптом згадала ім’я: Марк. Її перший партнер-детектив. Його викрали. Вона шукала... поки не зникла пам’ять.
Вона затулила обличчя руками. — Я знала цей рецепт. Я… вже його готувала.

Ерік сидів мовчки. Його рука стискала ложку. Він ледь не сказав:
“Я був частиною тієї лабораторії. Я створив це. Я...”
Але мовчання врятувало його. І, можливо, їх.

Всі сиділи. Перед кожним — порожня тарілка.
Ніхто не взяв другий шматок.
Правда була надто гаряча. Надто холодна. Надто... своя.

Десь за вікном гавкнув пес, а у квартирі навпроти загорілося світло. Новий день починався. Але з іншими людьми, іншими спогадами і ще незнаною брехнею.