7.18 — Післясмак

Вони стояли в тиші біля входу до агенції. Повітря пахло свіжістю, піцою й... чимось ще. Немов хвилина тому зник туман, що вкривав свідомість.

— Ми справді повернулись? — Тесса обережно торкнулась дверей. — Я… пам’ятаю. Більше, ніж мала би.

— Я також, — Лея дивилась на неї з легким здивуванням. — Ти… колись співала на даху нашого офісу? У піонерській формі?

Тесса примружилась.
— Чекай, це що — справжнє спогад, чи черговий згенерований флешбек?

Вирій мовчки стояв позаду, притискаючи до грудей ту саму сферу, яка вціліла.
— Іноді все, що в нас є — це смак.
Він усміхнувся.
— А іноді — це команда.

Саме тоді вони побачили конверт.

Простий білий. Жодних позначок. На ньому лише чорна ручка вивела:

"Рецепт абсолютної правди знайдено. І він уже на столі."

Ерік підійшов першим і відкрив його.
— Це… рецепт піци?

Він розгорнув папір. Там справді був рецепт. Але замість інгредієнтів:

1 глибоко прихована таємниця;

3 ложки правди, яку боїшся сказати;

щіпка зради;

200 г любові, яку заперечуєш;

пекти при температурі рішень.

А внизу:
"Цей рецепт вимагає вашої участі. І ваша наступна справа — вже в дорозі."

— Чорт, — пробурмотіла Тесса. — Це звучить, як наші стосунки у формі піци.

— Або як ідеальний план вечері, — хмикнув Вирій, усміхаючись до Леї.
Але вона не відповіла. Її погляд був серйозним.

— У цьому є щось більше. І якщо ми справді пам’ятаємо те, чого не було, — отже, комусь вдалося змінити структуру спогадів.

Вони перезирнулися.
Нові справи, старі почуття, інша реальність — усе переплелось.

Ерік озирнувся через плече.
— Ви чуєте це?

— Що? — спитала Тесса.

— Сигналізація в кафе "Синій Базилік" знову зірвалась.
І ось-ось буде нова справа.