7.14 — Вибір без вибору

Їх не випустило. Як тільки Тесса прочитала напис на підлозі, двері з тріском зачинились, засув упав сам собою, і з динаміків, схованих десь у стінах, пролунала приємна жіноча мелодія — така, як у кабінах для примірки в дорогих магазинах:

♫ "Не бігай, не ховайся,
Бо від себе не втечеш…" ♫

— Окей, а це вже глибокий андерґраунд, — пробурмотів Ерік. — Наступне, що ми побачимо — це кіт у пальті, який запропонує зробити селфі.

— Ерік… — Лея напружено вдивлялась у стіни. — Тут працює щось більше, ніж просто технології. Я відчуваю — це не простий злом пам’яті. Це вторгнення.

Стіна за дзеркалом раптом зсунулась — відчинився прохід у вузький коридор, залитий червоним світлом. Всі обмінялися поглядами. Вирій узяв ліхтар.

— Якщо це пастка — тим більше треба туди. Бо якщо ми не йдемо до правди, вона сама прийде за нами. З кулаками.

Тесса трохи похитнулась. В останні хвилини щось у ній змінилось. Її пам’ять — як швейцарський сир. Дірки на дірках.

— «Ерік... а ми справді… ми колись… ми були разом, так?»
— «Були?» — він ковтнув повітря. — «А ти що, не пам’ятаєш?»
— «Я... пам’ятаю відчуття. Але не сцени. Не деталі. Не тебе у повному кадрі…»

Ерік глянув на неї з болем. Потім — обережно обійняв.

— Я буду поруч, навіть якщо ти забуватимеш. Бо ти — пам’ятаєш за нас обох.

А Лея дивилась на них — і мовчала. І стискала кулак.
У коридорі стояв стіл. На ньому — три склянки. І записка:

«Вибір без вибору. Один напій відновить пам’ять. Один — її знищить. Один — нічого не зробить. Вибери, хто що вип’є.»

— Ну це вже майже реаліті-шоу, — гмикнув Вирій. — «Смак долі. Учасники: три детективи й Ерік. Приз: свідомість.»

— Не жартуй, — огризнулась Лея. — Це серйозно. Якщо ми виберемо неправильно…

— Тоді я, можливо, перестану знати тебе, — вставила Тесса. — Або — навпаки — згадаю все те, що хтось дуже хотів, щоб я забула.

— Вибір за тобою, — сказав Ерік. — Але знай: яка б ти не була — я залишусь поруч.

Лея подивилась на Вирія. В очах — напруга.

— А ти?
— А я думаю… я не маю права на цей вибір. Не після всього.
— Але ж ми команда! — Лея підвищила голос.
— Може, і ні, Лєє. Може, після всіх цих справ ми стали просто… зручністю один для одного?

Лея різко пішла геть у кінець коридору.

І Тесса зробила крок уперед.
Взяла одну склянку. Випила.

— Не хочу більше боятись пам’яті.

Мить — і її зігнуло навпіл. В очах — буря образів. Лабораторія. Дзеркала. Архітектор. Nullus. Ерік — з розірваним одягом, у вогні. Лея — закрита в колбі. Вирій… він був не один. Там було двоє. Двоє Виріїв.

Коли її відпустило, вона підвела голову.
— Я все пам’ятаю.