Хроніки Пі і Ца: детективні історії

7.11 — Запрошення у Порожню Кухню

Ніч.
Будівля на околиці міста, скляна й мовчазна, наче холодильник для душ.
Їх троє — Тесса, Вирій і Лея — стояли навпроти вхідних дверей з логотипом «NullCuisine». Ерік залишився в офісі, ніби добровільно. Але Тесса помітила щось дивне: він мовчав. Надто мовчав. Його «залишуся на бекапі» звучало... чужо.

— Готові? — прошепотів Вирій, виймаючи з кишені кишенькову лазерну ложку.
— Тільки якщо ми не входимо через вентиляцію, — скривилась Лея.
— Не хвилюйся, я там уже був, — підморгнув Вирій.

Тесса кашлянула.
— Серйозно? Ви ж пара — ви не можете хоча б годину не фліртувати?

— Ми намагаємось, — сказала Лея. — Але у нас просто… хімія.

— І тертя. — додав Вирій, коли двері раптово відчинились самі собою.

Усередині було… порожньо. Ідеально стерильно. Жодного запаху.
Кухня без температури. Без жодної пательні. Без спецій.
Лише біле сяйво й стіл. На столі — меню. Порожнє.
— Ця кухня… глушить все, — прошепотала Тесса. — Нюх, смак, емоції…

— Тут усе стерилізовано до небуття. — сказав Вирій, — Але щось усе одно відчувається. Знизу.

Підлога злегка вібрувала. Поруч засвітилась панель. Вирій торкнувся її, і з-під підлоги почала висуватись скляна капсула. Усередині — людина.

— Це… — Лея зробила крок уперед.

— Це Ерік. — завершила Тесса, бліднучи.

Але... щось було не так. Цей Ерік мав інші очі. Чорно-червоні, немов перець чилі, змішаний з ніччю.

— Це клон, — прошепотів Вирій. — Їхній.

І тоді справжній Ерік вийшов з тіні.
— Я не знав… — сказав тихо. — Вони використали мене, коли я ще був поранений. Програмували, коли я спав. Але тепер… я знову з вами.

— Довести це можеш? — Тесса наблизилась, погляд її був пекучіший за будь-який чилі.

Ерік нахилився й прошепотів їй на вухо:

— Я знаю, що твій улюблений запах — кориця й нові книги. І що ти боїшся втратити не спогади, а себе.
Тесса кліпнула.
Це був він.

Але в цю ж мить клон прокинувся. І кухня — спалахнула.

Без вогню. Без диму. Але з хаосом — у голові.

Стеля розпалась на геометричні фрагменти, підлога зникла, як плівка з фото.
Вирій встиг крикнути «Пригнись!», коли щось схоже на хвилю нейросмаку накрило їх.

І Лея, обіймаючи Вирія, прошепотіла:
— Навіть якщо ми забудем усе, я тебе впізнаю. По смаку. По дотику.

А Тесса, притискаючись до Еріка, подумала:

«Може, кохання — це теж справа. Найзаплутаніша. Але варта ризику.»




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше