7.5 — Розділені смаки

— Отже, ти справді йдеш сам? — Лея стояла, схрестивши руки, а Вирій натягував куртку. — А якщо це пастка?

— Якщо не піду — ми не дізнаємось, — відповів він. — У "Sensova" з’явилась нова філія. Під виглядом «школи кулінарної нейроінженерії». Я мушу туди проникнути.

— Тоді я йду з тобою, — твердо заявила вона.

— Ні, — Вирій кинув погляд на Тессу й Еріка. — Ви потрібні тут. Якщо мене зловлять, хтось має лишитись вільним. Ви — наш контроль.

— Вирію, не грай у героя, — Лея знизила голос. — Усі, хто намагався грати в соло, втрачали себе. Ти не зобов’язаний…
— Я хочу, — перебив він. — Можливо, вперше — по-справжньому. Хочу знати, ким я став — без ваших очей. Без твого дихання на потилиці. Без твоїх ревнощів. Без твоєї віри.

— Добре, — вона відступила на крок. — Але не чекай, що я тебе шукатиму, коли ти знову зникнеш.

— І не чекай, що я тебе згадаю, якщо вони витруть мене знову, — відповів він і вийшов.

У квартирі запала тиша.

— Ну, ідеально, — прокоментував Ерік. — Ще трохи — і ми розвалимось навіть без чилі.

— Принаймні ми з тобою ще можемо працювати разом, — Тесса кивнула на сумку з приправою. — Йдемо на зустріч із Дельфіною — тією контрабандисткою. Вона сказала, що знає, хто створив рецепт «Чилі Раґнарьоку».

— Якщо це виявиться хтось із минулого, я тебе попрошу тричі подумати, перш ніж стріляти, — підморгнув Ерік.

— Якщо це буде твій клон — я стрілятиму не думаючи, — посміхнулась Тесса.

— Сексі.

— Тільки в твоїй уяві.

За годину — темний провулок за колишньою кав’ярнею «Синій Базилік». Дельфіна — коротко підстрижена, в чорному плащі, тримає коробку.

— Усередині — список інгредієнтів. Але проблема не в перці, — сказала вона. — А в його носієві. Вони підсадили речовину у звичайну кур’єрську мережу. Ви знаєте, куди везли найбільше баночок?

— Хто ж ні, — зітхнув Ерік. — До Sensova.

— Дідько, — прошепотіла Тесса. — Отже, ми всі знову в одному котлі.

— А от ще цікавіше, — Дельфіна підняла одну банку до світла. — На дні є гравіювання. Виглядає як код. Але це не номер партії — це дата. І вона… ще не настала.

Тесса і Ерік переглянулись.

— У нас щось типу… чилі з майбутнього? — запитав він.

— Або… — прошепотіла Тесса. — …вони тестують щось, чого ще немає.

І ось тоді по всіх їхніх приладах одночасно пробігла тінь. Мить — і коробка з приправою вибухнула світлом. Пастка.

— Ні, ні, НІ! — закричала Тесса, хапаючи Еріка за руку. — Бігом, вони нас знайшли!

— Але як?! — крізь дим крикнув він.

— Вони ВЖЕ в наших смакових рецепторах, Ерік! Вони ВЖЕ в нас!

І як тільки вони вибігли з провулка — земля за спиною здригнулась. Щось велике й невидиме, щось гаряче й порожнє, наче перець, що не має запаху, але вбиває, підіймалось з темряви.
І тоді Тесса побачила на стіні графіті:

"Той, хто торкається смаку душі, більше не повертається тим самим."

— Я знаю цей почерк, — прошепотіла вона.

— Чий? — запитав Ерік.

Вона повернулась до нього, вся у димі.

— Це… Архітектора.