7.3 — Кухня без температури

У будівлі, яка зовні нагадувала гігантський білосніжний куб, не було жодного вікна. Лише неоновий напис:
"SENSOVA LAB — Перевизначення смаку. Без тепла. Без запаху. Без сумнівів."

— І що, це тепер модно? — прошепотіла Тесса, натягуючи захисний капюшон. — Їсти як космонавт-аскет?

— Як штучний інтелект з харчовими замашками, — відповів Ерік, тримаючи планшет. — Дивись: нуль температури, нейтральна текстура, максимум впливу на пам’ять.

— А як вони взагалі це роблять? — Лея роздивлялась футуристичні двері. — Вирій?
— За допомогою вібро-індукованих мікроемульсій. — Вирій притулився до стіни. — Переводять їжу в інформаційний імпульс, який подається через сенсорні канали язика. Вийшов із лабораторії — ніби нічого не їв, але мозок каже: "Вітаю, ти щойно з’їв сім спогадів і дві емоції".

— І ти досі думаєш, що ми не у симуляції? — буркнула Тесса, натискаючи кнопку на вході.

Шшшш
Двері розчинились, і їх зустрів… повний вакуум.

Ні запаху.
Ні звуків.
Навіть власні кроки здавались імітацією.

— Страшнувато, — прошепотала Лея. — Мені ніби хтось стирає відбитки зі шкіри.

— Це нормальна реакція, — Ерік повільно кліпав. — Але це не все. Погляньте туди.

У центрі залу стояла група людей у сірому. Вони тримали в руках однакові пластикові страви й усміхались. Одночасно. Без емоцій.

— Хіба не моторошно, що це найкращі рецензенти на Yelp? — пошепки сказав Вирій.

Вони підійшли до інформаційного стенду. Над ним світився слоган:
"МИ СТЕРЛИ СТРАХ. МИ СТЕРЛИ СМАК. ТЕПЕР ЧЕРГА ЗА ВАМИ."

Тесса відчула холод у грудях. І раптом — спалах.
Яскравий, пекучий спалах у мозку.

Флешбек.
Їй було шість.
Вона сиділа на кухні в бабусі.
Какао з маршмелоу.
Старий рецепт.
Бабуся гладить її по голові.

— Тесса… завжди пам’ятай: справжній смак — це спогад. Якщо його в тебе заберуть… — Бабуся посміхається, але очі повні тривоги. — Ти забудеш, хто ти є.

— … Тесса? — голос Еріка знову повернув її в реальність. — Ти з нами?

— Мені… здалось, — Тесса потерла скроні. — Ніби хтось намагається витягнути з голови щось тепле. Моє.

— Це вплив лабораторії, — Вирій уже витяг прилад. — Тут є хвильові сенсори, які сканують лімбічну систему.

— Вони зчитують спогади? — Лея різко озирнулась.

— Не лише зчитують, — пробурмотів Ерік. — Вони можуть перезаписувати. Імовірно, цим людям тут «переготували» ідентичність.
— Це означає… — Тесса озирнулась. — Що вони не просто готують. Вони програмують.

І в цю мить лунко задзеленчав тривожний сигнал.

— Вторгнення в приватну зону дослідження.
— Ідентифікація гостей… неможлива.
— Запускається протокол переідентифікації.

Підлога під ногами загула.
Стіни почали обертатися.

— О ні! — Вирій кинувся до дверей. — Вони хочуть стерти нам спогади про те, ким ми є!

— Якщо я забуду, хто я, — крикнула Лея, — скажіть мені, що я люблю гостру їжу й сваритись із тобою!

— Це й так правда! — крикнув Вирій, тягнучи її за руку.

Тесса тримала Еріка, що на мить зупинився, занурений у спогад.

— Що ти бачиш? — прошепотіла вона.

— Нас. У тому старому кафе. Ти мені сказала: «Не розумію, як можна не відчути щось, коли їси полуничний чізкейк».

— Тоді не давай їм це стерти.

Вони побігли.
Тривога здіймалась. Хвилі пам’яті накочувались.
Хтось уже чекав на них далі — у центрі смакової вежі.