7.2 — Пекельна приправа

На кухні агентства було жарко не тільки від духовки — атмосфера нагадувала емоційний вулкан на межі виверження. Лея стояла з ложкою, змащуючи піцу базиліковим соусом, коли Вирій зайшов у кухню з сувеністю — маленькою баночкою, на якій химерними літерами було написано:

«Чилі Раґнарьок» – зроблено в Аромакраїні. Надзвичайно небезпечно. Не використовуйте на голодний розум.

— О ні, — пробурмотіла Лея, побачивши етикетку. — Це не те, про що я думаю?

— Якщо ти думаєш про гостру приправу, яка змусила Рекса з департаменту психології голим тікати через скляні двері… то саме воно.

— Вирію, ти не можеш її тут використовувати! — Лея різко поставила ложку. — Ми в місті, де емоції вибухають від подряпини.
— А що, як це підказка? — Вирій тримав баночку двома пальцями, мов би це була свята реліквія. — Усі ці нестримні істерики, сварки на вулицях, любовні зізнання на фоні пожежних машин… Усе почалось після появи цієї штуки.

— Ти хочеш… дослідити її тут? — Лея вже відступила на два кроки.

— Ну, я думав… — Вирій підняв очі й побачив, що вона серйозно налаштована. — Добре, дослідимо поряд. Без смакових ризиків. У захисних костюмах. І з антидотом на підвіконні.

— Ти неймовірно романтичний у небезпеці, — пробурчала Лея. — Але якщо ця штука розпалює «найглибші бажання» — мені варто тримати пістолет напоготові. Бо хтось тут і так хоче все контролювати.

— Ой, тільки не починай, — Вирій скривився. — Ми зараз про приправу, а не про нашу останню суперечку через поставку лавандового тірамісу.

— Я ж казала: воно було протухле!

— Це була ферментація!

— Це було злочин!

— Та тиша ви там! — вигукнула Тесса, з’явившись із коробкою з паперами. — Хто тут замовляв файл на шістдесят вісім сторінок про гастро-психоз?
— Я, — підняв руку Ерік, що сидів за барною стійкою з ноутбуком. — Але я сподівався, що ти принесеш мені його із посмішкою, а не як Енні Вілкс із "Мізері".

— Ха-ха, — Тесса сіла поруч. — До речі, ви в курсі, що наш сусід-бібліотекар почав говорити мовою латиною після шматочка карі?

— Що ж, тепер у нас є ще один перекладач. — підморгнув Ерік.

— І проблема. — додала Тесса, серйознішаючи. — Усі ці спалахи — вони надто синхронні. Наче хтось тестує межі людей.

Лея повернулась до баночки:

— Можливо, це не просто «гостра страва», а зброя?

— Кулінарна психобомба? — припустив Вирій.

— Смакова диверсія, — додала Тесса. — Якщо це впливає на нейрони — ми маємо справу з кимось, хто розуміє, як функціонує емоційна карта мозку.

— І отруйні спеції — лише початок, — Ерік закрив ноутбук. — З’явилась друга лабораторія. У ній усе без запаху, без смаку. І люди після неї… забувають, хто вони.

— Це нова справа? — Лея насторожилась.

— Це обидві нові справи, — сказала Тесса. — І, боюся, вони пов’язані.

Тиша впала в кухні. Лише слабкий тріск картонної коробки з приправами і здалеку — хтось співав гімн романтичного чилі просто під офісом.

Лея схрестила руки:

— Отже, ми стоїмо на межі приправного апокаліпсису?

— Здається, це буде смачно, — пробурмотів Вирій.

— Ти завжди так кажеш перед вибухом, — посміхнулась Тесса. — Збираймо команду. Час йти… в самий епіцентр спецій.