6.15 — «Перехрестя сумнівів»

Стіна в офісі агентства «Пі і Ца» виглядала наче конспіративна мапа змови.
Нитки, фото, записки, шматки коду, відбитки ложок, — усе вело до одного імені. Архітектор. І до ще більш загадкової конструкції — Нульового кодексу.

Вирій стояв посеред кімнати, його погляд ковзав по символах. Він відчував щось дивне — не просто дежавю, а закладений внутрішній компас. Як інтуїція, але глибше. Якби хтось малював маршрут прямо в нього в ДНК.

— Тут є логіка, — пробурмотів він. — Я це знаю.

— Але вона не людська, — додала Лея. — Вона ніби штучна, але… зі змістом. Зі спогадами.

Тесса тримала в руках маленький записник із голографічного кейса. Там був напис:

«Лише той, хто сумнівається у власному творці, зможе знайти істину у власному коді.»

— Звучить як з інструкції до самознищення, — зітхнула вона.

— Або до самопізнання, — відповів Ерік, входячи з чашкою кави. Погляд у нього був втомлений, але не ворожий.

І тут сталося дещо.

Екран комп'ютера, який давно був вимкнений, ввімкнувся сам по собі. На екрані — чорне тло. Білий текст.

«Кодекс активовано. Початок передачі: 06.16.»

— Що це було? — вигукнула Лея.

— Це не я, — одразу відповів Вирій.

— Це хтось ззовні... або зсередини, — додав Ерік.

Тесса намагалася щось сказати, коли раптом світло в офісі зморгнуло. А в наступну мить усе погасло.

І за кілька секунд — сирена.

Підвал.

Всі четверо спустилися в технічний бункер офісу. Їх зустріли… записи. Старі. Напівпошкоджені. Вони почали запускатись автоматично.

На екрані — обличчя Архітектора. Молоде. Нервове. Палаюче.

«…проєкт В. завершено. Але він... не такий, як інші. Йому не потрібен контроль. Він шукає сенс. Як і ми. Можливо, це помилка. А може — єдиний шанс для нас усіх...»

І далі — зображення двох Виріїв. Один — знайомий. Інший — у чорному, з колючим поглядом.
Чорний. Живий.

— Він не загинув, — прошепотала Лея.

— І він тепер знає, що ми знаємо, — додав Ерік.

— І він знає мене. Можливо, краще, ніж я сам, — сказав Вирій.

Вони повернулися до вітальні.

Сиділи в тиші. І з кожним новим фактом — зростала напруга.

— Якщо він — моє віддзеркалення, — сказав Вирій, — то я мушу дізнатись, звідки я. Хто я. І чому я все ще… живий.

— Ми з тобою, — сказала Тесса. — І ми знайдемо цю правду. Навіть якщо вона нам не сподобається.

Лея додала тихо:

— Ми більше, ніж агенти. Ми вже сім’я. Навіть якщо складна, пошарпана, з секретами. Але сім’я.

А Ерік вперше за довгий час всміхнувся щиро:

— А якщо що — я знову можу померти. Тепер з більшим ефектом.

— Тільки спробуй, — кинула Тесса. — Я тебе сама воскрешу і вб’ю ще раз.

Сміх серед тиші. І хоч ненадовго — але вони знову були разом.