6.10 — Лабораторія, що забула борг

Вони стояли перед запущеною будівлею, на закритому об'єкті з пригаслою табличкою: "NeuroTaste: Research & Ethics Unit". Кусти стирчали через огорожу. Викна забиті.

Тесса узяла ручку пістолета та кивнула:

— Сюди стежка вела із відео. Це може бути або архів, або... пастка.

Ерік вирівнявся з ними, зараз він відкинув цніття та став серйозним.

— Я був тут колись. Саме тут ми тестували серію "Альфа". Це місце може відповісти на усі запитання.

Вони врвались всередину. Лабораторія була запущеною, але не порожньою. Серверна кімната ще пихкала, подаваючи тьмяний світловий пульс.

У лифті вони спустились у підземні рівні. Стіни були в тріщинах, але світло досі працювало. На стіні найменшого коридору сидів старий андроід для пробірок, старий, заржавілий, але з очима, що стежили.

Тут відбувся напад. На сигнал з сервера відгукнувся він — Тінь. Точний кольор, точний стрій, але рухи інші. Як дихання без сонця.

Він став перед вирієм, як перед дзеркалом.

— Невже ти так боїшся бути тим, ким тебе створили? — прогудів Тінь.

Стрільба, вибухи панелей, старі роботи, що активуються, тікаючи на ламких ногах.

Ерік ранений. Лея ризикує життям, витягуючи його. Тесса повертається у серце лабораторії, щоб забрати один витягувач з кодом Альфа.

Тінь втікає, але вони забирають розпрацьовки, зображення кодів та записи перших сесій.

На виході Вирій зупиняється.

— Я не просив стати собою, але тепер вже вирішую, хто я. Це моє право.

Вирій виглядає спокійним, але у очах його загоряється іскри.

To be continued...