6.7. Той, що має його обличчя

Темрява у дворі за новим агентством була неприродна — щось у повітрі нагадувало про бурю, яка ще не почалась. Вирій стояв біля хвіртки, задумливо тримаючи чашку кави, яку так і не встиг сьорбнути. І саме в цей момент, коли Лея і Тесса лише спускалися з гори сну після довгого дня, з-за старої металевої альтанки вийшла тінь. Його тінь.

Фігура була ідентична. Вирій завмер. Навіть не від страху — від когнітивного дисонансу. Він дивився на себе. Уточнення: на себе... з легким нахилом у бік зла.

— «Хто ти такий?» — прохрипів Вирій, ставлячи чашку на землю.

— «Я — ідеальна версія тебе. Без сумнівів. Без почуттів. Без гальм. Без слабкості…» — мовив той. І в його голосі було щось синтетичне, ніби зібране із кращих спроб копіювати, але без душі.

Інший Вирій кинувся вперед. Бійка була жорстка, технічна, болюча. Лея зірвалась першою, почувши гупання. Встигла лише побачити, як двоє Виріїв падають у фонтан. А потім — тиша. Один з них зник.

Усередині, в агенстві, всі були на нервах. Тесса сиділа біля Вирія, перев’язуючи йому плече, обличчя напружене.

— «Він зник. Злився з темрявою. Як примара...» — пробурмотів Вирій.

— «Ти певен, що це не галюцинація? Після всього...» — Лея обережно, але з хвилюванням глянула на нього.

— «Я знаю свої удари. Я знаю свою лють. Це не я. Це щось, що колись було мною… або хоче стати».

Тиша нависла. Потім пролунав голос.

— «Тоді нам потрібен план. Якщо цей клон існує — його створили не просто так», — Ерік увійшов у кімнату з важкою ходою, але з виразом сталевого наміру. Він не жартував, не посміхався. Його погляд шукав відповідь у Тессиних очах. Але вона дивилась крізь нього.

— «І якщо його створили на базі Вирія... можливо, це ще не останній», — додала Лея, ковтаючи клубок у горлі.

Нічна розмова: Ерік і Тесса

Пізно вночі Тесса стояла на кухні, п’ючи воду. Ерік зайшов тихо, став поруч.

— «Ти мене досі ненавидиш?» — тихо, майже пошепки.

— «Я досі тебе кохаю. Це складніше», — чесно відповіла Тесса.

Пауза.

— «Тоді дозволь мені щось довести. Якщо не як коханий, то як союзник. Бо зараз у нас з’явився ворог із твоїм обличчям, Вирію, і з моїм серцем — не знаю, що гірше».

— «Почни з правди», — Тесса обернулась до нього, її очі блищали від емоцій. — «Хто ти для мене тепер?»

— «Хтось, хто хоче стати краще. Хтось, хто боїться втратити останній шанс».

Той, хто слухає

На даху сусіднього будинку стояв Вирій-клон, той, що не мав імені, лише серію. І він слухав. Він усе чув. А в руці тримав фотографію.

Там був маленький хлопчик... і дорослий Вирій. Фотографія, яка не могла існувати.

І голос у його вусі прошепотів:

— «Час згадати, хто ти насправді. Або зникнути назавжди...»