6.4 — Тріщини

Офіс агентства знову наповнився запахом кави, легкого диму та нотками ванілі — аромату, що завжди з’являвся, коли хтось із трьох переживав сильні емоції. Тесса сиділа на підвіконні, спостерігаючи, як краплі дощу збираються на склі. Лея була на кухні, щось мовчки різала. А Ерік та Вирій щойно повернулись із чергової короткої вилазки — не до кінця офіційної. Між ними зависла напруга.

— «Я бачив ті документи, Ерік. Ти знав більше про “Нульовий кодекс”, ніж казав», — Вирій говорив тихо, але в його голосі чулось: він не просто здогадувався. Він знав.

Ерік не заперечував одразу. Він стиснув кулаки, відвів погляд.

— «Я думав, це краще. Берегти тебе від… себе. Від минулого. Ти ж сам не пам’ятаєш, як тебе створили».

— «Зате тепер я пам’ятаю, як ти мовчав».

Тиша зависла важка, як сира ганчірка. Але Вирій не пішов. І Ерік не втік.

— «Я не знав, що ти станеш… людиною. Братом. Частиною нас. Спочатку ти був просто “проєктом”, Вирію. Але потім... я бачив, як ти смієшся, як захищаєш Тессу, як дивишся на Лею. І… я вже не міг сказати правду. Я боявся її».
— «Я не злий, Ерік», — Вирій дивився просто у вічі, — «Але мені боляче. Бо ти був мені… кимось на зразок батька. І братом. І другом. А тепер я не знаю, ким ти є».

Ерік не відповів. Тільки подивився на Вирія з сумом і... ніжністю. Але й із тінню провини.

Пізніше того ж вечора. Тесса вийшла на дах. Її пальці стискали чашку з какао, яке давно охололо.

— «Не думай, що я забула», — сказала вона, не озираючись, коли Ерік підійшов. — «Що ти зрадив нас. Мене».

— «Я знаю».

— «Але я також не можу перестати згадувати, як ти тоді кинувся до мене у вогні, як закрив своїм тілом, як ти… живий. Попри все. Я тоді кричала твоє ім’я, думала, що втратила тебе назавжди. І зараз іноді думаю — може, краще було б».

Ерік зітхнув.

— «Я не прошу прощення. Я прошу лише можливість довести, що став іншим».

Тесса нарешті подивилась на нього. Її очі блищали. Але вона кивнула.

— «Одна можливість. Не більше. І якщо ти ще раз збрешеш…»

— «Тоді хай я знову зникну. Назавжди».
Наступного ранку Лея принесла на кухню залишки зразків зі справи про Гастроклонів. Вона хотіла знищити їх — але Тесса зупинила.

— «Ні. Ми маємо дослідити це. Щось із цією їжею… змінює людей. Емоції. Смак — це не просто рецептори. Це пам’ять. Це вибір».

Лея кивнула. Але Вирій, проходячи повз, зупинився.

— «Один із цих зразків викликав у мене… спогад. Смак якогось чорного чаю з імбиром. Але я ніколи такого не пив. Можливо… це щось із минулого, яке мені стерли».

Всі подивились на нього.

— «Треба відкрити “Нульовий кодекс”», — сказав Ерік тихо.

— «Згідна», — відповіла Тесса. — «Але цього разу — без секретів».

— «Без зрад», — додала Лея, дивлячись на Еріка з сумом і щемом.

Він кивнув. І, можливо, вперше за довгий час, був чесним.