6.2 — Лабораторія №13

Вони вирушили вранці, ще до світанку. Машина Леї — тиха, стримана, із зміненими номерами, на випадок, якщо когось знову захочуть клонувати. Тесса мовчала. Вирій сидів попереду, дивлячись у далечінь. Його обличчя наче затягнула невидима маска — знайома тільки йому тінь із минулого.

— Ця лабораторія… — заговорила Тесса, розриваючи тишу. — Тебе там створили?

Вирій кивнув.
— Не зовсім створили. Скоріше… зібрали. З різних частин. Мозковий патерн одного шахового чемпіона, зір… одного агента розвідки, мовні синапси — від геніального письменника, який так і не видав жодної книжки. А душу… вкрали у когось іншого.
Лея стисла його плече.

— А серце?

Він ледь посміхнувся.
— Серце — сам виростив. Вперше воно забилось, коли ти мені кинула: «Слухай, ти ж розумний, а поводишся як кекс без кориці».

Тесса зітхнула.
— І це справді було моє перше враження про вас, пане Вирій.

Після шести годин дороги вони дісталися місця. Старий бетонний комплекс серед лісу. Камери не працюють. Огорожа зірвана. Але... енергопостачання є. І це — поганий знак.

— Хтось тут вже побував, — сказав Вирій, нахилившись до замка.

Тесса витягла свій детективний пістолет.

— Імовірно, що хтось і досі тут.

Лея вже активувала сканер.

— Один тепловий слід. У підземному рівні. Він… нерухомий. Або чекає. Або… мертвий.

Коли вони спустились, запах вразив з першого кроку. Не тління — ні. Хімія. Стара, знайома, з металевими нотами крові.

— Тут було щось... більше, ніж експерименти, — прошепотів Вирій.

— Що значить «Codex-Null»? — запитала Тесса, проходячи повз ряд закритих капсул.

— Це був план: створити ідеального пошуковця правди. Когось, хто міг би бачити схеми там, де їх не бачить ніхто. Але потім вони зрозуміли — той, хто шукає правду, не завжди буде служити брехні.

— І ти… зламався?

— Ні, — сказав він повільно. — Я… зламав їх.

В одній із камер лежало тіло. Сухе, старе, з табличкою на грудях: Кодексуємо лише те, що боїмось забути.

Лея підійшла ближче.
— Це…

— Це мій «старший брат», — сказав Вирій. — Прототип. Codex-Beta. Він був першим, хто відмовився від оновлення. Вони знищили його пам’ять, а тіло залишили тут — для науки.

Тесса зупинилась.

— І ти хочеш зараз що? Відновити його? Помститись?

— Зрозуміти, чому я вижив, а він — ні. І знайти залишки Кодексу, поки вони не знайшли мене.

Коли вони повертались на поверхню, спрацювала сигналізація.

— Небезпека. Активація. Рівень — критичний. Codex-Zeta пробуджено.

В повітрі бриніло.

І з глибини коридору почувся крок. Повільний, механічний, невблаганний.

— О ні… — прошепотів Вирій. — Вони таки це зробили.

— Хто? — Лея витягла ніж.

— Codex-Zeta. Моя тінь. Мій... антипод. Єдиний, хто вміє брехати краще, ніж я вмію бачити правду.