5.35 — «Лише один шматок правди»

Світло ранку повільно проникало крізь жалюзі кухні. Повітря пахло кавою, свіжими булочками й чимось, що хтось спалив у тостері (очевидно, Лея). Тесса сиділа біля вікна в обіймах теплого пледа, її очі ще були трішки червоні, але вже не порожні. Біля неї стояла чашка з какао, яке зробив Вирій — за спеціальним рецептом із шепотом кориці.

На плиті шипіла яєчня — її смажив Ерік, перебинтований, з веселим капелюшком шеф-кухаря, який Лея знайшла десь у коробці зі старими костюмами. Всі сміялися, особливо коли він серйозним голосом прокоментував: — У кого є непереносимість сарказму — вибачайте, цього ранку він у мене основна спеція.

У цей момент хтось постукав у двері.

— Ви когось чекаєте? — запитав Вирій, кинувши погляд на Тессу.

— Не-а, — відповіла вона й повільно встала.

На порозі не було нікого. Лише білий конверт. Без марки, без підпису. Просто… лежав. І пахнув базиліком.

Тесса підняла його обережно. Всі затамували подих, коли вона повільно розірвала край.

Усередині був тонкий аркуш пергаменту з витонченим почерком:

«Вітаю, детективи. Ви вижили. Але тільки одна історія — справжня. Дивіться уважно. Наступний шматок — не з тієї піци, що ви думаєте.

— А.»

— Це... — прошепотала Лея.

— Вона ще жива, — стиха сказав Вирій, — і вона… грається з нами.

— Вона не просто грається, — м’яко, але твердо сказала Тесса. — Вона готує фінал. І ми маємо його виграти.

— Знову в справу? — підморгнув Ерік, намагаючись бути легким.

— Завжди, — відповіла Тесса, стискаючи записку.

Але в її очах вже горіло нове полум’я.